Березень ознаменувався скандалом, шо пов’язаний з інформацією про нові домовленості в Мінську‚ де на зустрічі Тристоронньої Контактної Групи (ТКГ) було домовлено вже 25 березня підписати рішення про створення так званої Консультативної ради в рамках політичної групи ТКГ. У цій раді мають вести переговори повноважні представники України (10 осіб) з одного боку та її окремих районів у Донецькій і Луганській областях (10 осіб) з іншого, а Росія стає лише спостерігачем разом із Німеччиною, Францією й Організацією з Безпеки і Співробітництва в Европі (ОБСЕ)
Це викликало шквал критики у частини громадськости, низку звернень до Президента Володимира Зеленського з закликом відмовитися від цих домовленостей і повернутися в законне поле. Головна претензія — створення так званої Консультативної ради є механізмом визнання суб’єктности незаконних збройних сепаратистських угруповань „ДНР“-„ЛНР“, підтримуваних і скеровуваних Росією та визнаних в Україні терористичними, а також визнання кремлівської тези про „внутрішній конфлікт“ в Україні, бо Росія зі сторони переговорів із Україною перетворюється лише на стороннього спостерігача.
У відповідь керівник Офісу Президента Андрій Єрмак заявив‚ що Україна змушена виконувати те, що підписала у Мінську попередня українська влада. Насправді Мінські домовленості допомогли Україні зупинити активну фазу війни і наступ російських військ, проте загнали її у дипломатичну пастку. Україні вкрай важливо переглянути чинні або підписати нові домовленості з допомогою західних партнерів. Однак без згоди Росії це зробити дуже важко. Отже, чинна влада сподівається переграти росіян і добитися миру. Проте, враховуючи досвідчену та аґресивну дипломатичну складову Росії, досягнути цього фактично нереально. Кремль влаштує лише програш України.
Президент України дав зрозуміти, що він не потребує посередників, але Росія ж демонструє, що є Віктор Медведчук і з ним потрібно рахуватися. Москва стверджує, що ніякої війни Росії проти України немає, а є купка українських політиків, які винуваті в тому, що є конфлікт. Це говориться для російської авдиторії, для частини українців, для західної авдиторії, щоб нав’язати свій порядок денний і дотиснути Україну, аби вона пристала на російські умови. У цій ситуації мала б бути більш різка реакція Верховної Ради і влади загалом‚ зокрема Служби безпеки України. Тимчасом В. Медведчук навіть був залучений у переговорний процес із Росією. Сьогодні його немає в переговорному процесі, але немає і реакції влади на його дії.
Чинна українська влада сподівається домовитися з російською владою, але щонайбільше, до чого це призводить, це обмін утримуваними особами. Хоча і тут Росія постійно підвищує ставки‚ не йде на компроміс. Поки Україна говорить про обмін людьми, Росія проштовхує питання води в Крим, зняття санкцій, відкликання міжнародних позовів у судах. Якщо навіть Росія перестане стріляти, то продовжить тиск на рівні інформаційних спецоперацій, провокацій, співпраці з „п’ятою колоною“ в Україні. Це буде „холодне перемир’я“, а не мир.
Щоб знешкодити поведінку Росії, треба розуміти‚ де межа компромісу і можливого тактичного результату. Покищо влада в Україні перебуває у стадії формування такого підходу. Коли вона зрозуміє, що ні міжнародний, ні двосторонній формати не приведуть до миру, тоді, можливо, почнеться фаза якогось довгострокового прогнозування.