Від цього державного вандалізму морально та матеріяльно постраждали понад 200 тис. людей. Це був потужний удар по українству, його історичній пам’яті та родових коренях.
Нове краєзнавче видання містить багато документів та оглядових матеріялів, які дають повне уявлення про те, що діялось на берегах Дніпра у середині 1950-их років.
А розгорталася там маштабна всесоюзна будова. СРСР потребував електроенерґії і був готовий до затоплення близько 200 тис. гектарів родючих, багатих земель, сіл, хуторів та кількох міст. Таку величезну будову розпочинали зводити з допомогою волів та коней.
Ніякі матеріяльні потреби не можуть виправдати знищення цілих шарів культурних національних надбань. Як зауважив О. Бабенко (його батьки працювали на будові), у тих місцях уже на той час була розвідана така кількість бурого вугілля, що її б вистачило на 100 років роботи Чигиринської ГЕС. Встановлені турбіни ніколи повністю не використовувались, тобто маштаби будови могли б бути меншими. Але гігантоманія, кар’єризм вищого керівництва призвели до кольосальних невиправданих моральних та матеріяльних втрат.
Коли струм було подано, мешканці Подніпров’я не отримали його. Основна маса електрики пішла на промислово-оборонний комплекс, і лише через дев’ять років електрика з’явилась в оселях українців.
„Ми зустрілися з дивним явищем, – розповідає І. Петренко, – у музеях, які розташовані поблизу Кременчуцької ГЕС, практично немає живих свідчень про переселення і події тих років. І тільки у Чигиринському краєзнавчому музеї збереглися спогади простих людей, які пережили ту життєву катастрофу“.
Тепер довколишні села знову підтоплює вода, береги терміново потребують укріплення, зелені водорості отруюють усе навколо. Історик Юрій Митрофаненко зауважив, що місто Світловодськ уже можна перейменувати на Зеленоводськ. Усе це потребує нових і нових величезних витрат.