Наше суспільство перебуває на стадії формування унікальної ідентичности українців.
Насправді це порядок денний кінця XIX- початку XX ст., коли в результаті розпаду імперій в Европі з’явилися національні держави. Після жовтневого перевороту 1917 року, за часів Української Народної Республіки, Україна не встигла його повністю вирішити у зв’язку з поверненням вже до нової‚ совєтської‚ імперії, у складі якої перебувала до 1991 року.
22 роки незалежности без видимих загроз та викликів приспали прагнення українців до повноти самоідентифікації та самовизначення. Це питання знов постало гостро лише під час воєнного конфлікту, який загрожував не тільки існуванню української держави, а й майбутньому української нації.
Від самого початку історії людства всі політичні та соціяльні установи були засновані на релігійних віруваннях та традиціях.
Мета будь-якої релігії – вплив на душевний стан та використання його для володіння суспільною думкою. Релігійні епохи, що моментально змінювали народи, відійшли у минуле, але пам’ять про те, як ці народи здійснювали неймовірні перетворення, не дають спокою сучасним політикам.
Попри відділення Церкви від держави‚ третина громадян України вважають себе православними. Самостійна канонічна Церква є елементом державотворення і центром духовного впливу на душевний стан громадян. Навіть атеїсти та вірні інших конфесій обговорюють церковне питання в Україні.
З наукової точки зору, народні маси потребують релігії тому, що всі вірування – політичні, божественні і соціяльні – приймаються суспільством, коли вони обгорнуті в релігійну форму та не припускають жодних заперечень, як нова народжена релігійна догма. Недарма ця риторика є стрижнем виборчої кампанії одного з чільних кандидатів.
Звичайно, останні п’ять років ситуація в Україні змінювалася дуже стрімко. Усі зовнішні події – військовий конфлікт, спад економіки, суспільні розколи на національному та культурному ґрунті, соціяльна криза, – породжують у людині й внутрішній хаос. А це виливається у сильну психологічну проблему дефіциту відчуття належности до соціяльних груп та українського суспільства загалом. Тобто зачіпає питання української ідентичности.
Що це значить для сфери психічного здоров’я?
Існують два фундаментальні страхи людини. Це страх смерти і страх бути неприйнятим соціяльною групою або вигнаним з неї.
Відчуття ж належности до соціяльної групи формує добробут людини та її здоров’я. Дати людині віру – означає у десять разів збільшити її силу. Недарма в Євангелії сказано: віра може зрушити гори.
Нещодавні соціологічні дослідження компанії „Seetarget“ виявили поступове зростання самоусвідомлености й формування позиції: „Я – українець“, „Ми – українці“.
Особливо позитивно на українське суспільство у цьому пляні може вплинути створення помісної Православної Церкви.
Ґюстав Ле Бон писав, що разом з новою релігійною ідеєю народжується нова цивілізація. Справді, це цивілізаційний вибір від самоізоляції у Церкві Російської імперії на користь Вселенського православного простору. Це повернення до простору, що свого часу панував у Києві за Гетьмана Івана Мазепи, Митрополита Петра Могили та інших славетних українців.
Але радянські міти дуже суттєво впливають на релігійну свідомість і сьогодні. Суспільство сперечається про „канонічність“, дату Різдва та інші зовнішні атрибути церковного життя, нав’язані радянською та російською пропаґандою.
Тому цікаво у цьому контексті згадати, що у 1998 році Патріярх Константинопольський видав Томос про надання автокефалії Православній Церкві Чеських земель та Словаччини.
До речі, Російська Православна Церква в особі Патріярха Московського Алексія намагалася теж надати цій Церкві, що була до цього часу Екзархатом Московської Патріярхії, автокефалію з метою зберегти за собою вплив на духовне життя. За рік по тому соціологічне опитування представників релігійного прошарку цих держав показало зростання усвідомлення національної ідентичности.
Приклади створення інших помісних Церков за останні роки дають нам надію на завершення формування української політичної нації. Тобто, створення єдиної української помісної Церкви породить механізм впливу на всі соціяльні групи без винятку. А відтак кожен почуватиметься належним до великої спільноти, що зветься українським народом.
(„Українська правда“‚ 10 січня)
Спартак Суббота – психоаналітик, кандидат психологічних наук, член Української Асоціяції психоаналізу – Европейської Конфедерації психоаналітичних психотерапій, Київ