Щоб уже закінчити розпочату в попередніх числах розмову…
Ще раз текст‚ якому рівно 120 років: „…Усі европейські держави визнають свою васальну залежність від богдихана і‚ залишивши в Европі значне окупаційне військо‚ він вертається на Схід‚ щоб рушити морськими походами на Америку та Австралію…“ (Вол. Соловйов‚ „Коротка повість про антихриста“‚ 1899 рік).
Може‚ цього не станеться або станеться зовсім інакше‚ бо недаремно кажуть: за людиною – тільки припущення‚ і лише за Богом – здійснення.
І все ж у світовому дискурсі‚ починаючи з перших десятиріч ХХ ст.‚ слово „Китай“ звучить все частіше і все голосніше. І все протиставніше до Заходу‚ до европейської християнської цивілізації. Вже у 1920-ті роки знаменитий китайський революціонер‚ засновник партії Гоміньдан‚ пропаґатор китайської націоналістичної ідеї Сунь Ятсен‚ посмертно названий „Батьком нації“‚ за найбільшу свою мрію мав національне відродження Китаю‚ очолення ним всієї Азії і викорінення панівного впливу „білої раси“: „Якщо всі народи Азії об’єднаються і‚ використавши свою збройну силу‚ заговорять з европейцями мовою збройної сили‚ то нашу перемогу буде запевнено!“.
Сьогодні‚ через 100 років після цих войовничих фраз‚ вже йдеться не про „визволення“ Китаю‚ а про китайську небезпеку для европейсько-атлантичного світу. І вже не про гіпотетичну‚ не на підставі лише пророцтв‚ а реальну і‚ на жаль‚ дуже близьку. Її мав на увазі Віце-президент США Майк Пенс‚ виступаючи в Гадсонівському інституті стратегічних досліджень. Він відверто звинуватив китайське керівництво в аґресивній військово-економічно-політичній кампанії‚ метою котрої є захитання внутрішньої ситуації у США з допомогою глибоко ешелонованої китайської аґентури на важливих підприємствах‚ в університетах‚ аналітичних центрах та урядових структурах. М. Пенс при цьому покликався на високопоставленого спеціяліста з американської розвідки‚ який вважає‚ що загроза з боку китайської експансії набагато перевищує загрозу з боку російського неоімперіялізму.
Подібне до того‚ що традиційного Китаю більше не існує. Віки і тисячоліття там панувала захисна психологія. В якомусь сенсі це була „оборона космосу від хаосу“: Китай називав себе „Серединною імперією“‚ „Піднебесною“ – тобто центром світу‚ десь там довкола‚ за його межами‚ жили „варвари“‚ від яких треба було берегти свою культуру‚ свої вічні порядки‚ своє розуміння життя.
І було що берегти. У тому закритому просторі‚ за „Великим муром“‚ розквітла триєдина мудрість буддизму‚ даосизму і конфуціянства‚ особлива естетика порозуміння з природою‚ сприймання природи як взірця вічної
рівноваги між „ян“ та „інь“ – між землею і небом‚ днем і ніччю‚ вогнем і водою‚ чоловічим первнем і жіночим. Це були підстави духовної гармонії‚ яку Кун-Фу-Цзи (Конфуцій) проповідував як запоруку людського щастя. Давня китайська поезія і пісня вражають своїм ліризмом і народністю. З „Бесід і суджень“ Конфуція: „Пісні розвивають уяву‚ навчають справедливости‚ єднають людей‚ виховують праведний гнів‚ наставляють у служінні як батькові‚ так і володареві‚ розповідають чимало про птахів і звірів‚ дерева і трави“.
Китаєзнавці підкреслюють‚ що естетика‚ витончене відчуття краси заступало собою сферу науки: в порівнянні з традиційною культурою наукові‚ технічні відкриття не мали ціни‚ це вважалося нижчим‚ господарським рівнем людського буття. Мабуть‚ саме тому Китай так довго відставав у розвитку технологій‚ і саме тому‚ надолужуючи прогаяне‚ став провідним технологічним шпигуном у світі.
Червоний Китай так само‚ як червона Росія‚ люто винищував культурні здобутки минулого. У 1966 році пекінські партійці на чолі з Цзянь Цінь‚ дружиною Мао‚ підняли несвідому молодь‚ „хунвейбінів“ („червоних охоронців“ на фатальну війну з докомуністичними пережитками – усталеними впродовж тисячоліть поглядами на життя‚ народною звичаєвою культурою‚ традиціями і світоглядом конфуціянців‚ буддистів і даосів. Загинули сотні тисяч невинних людей‚ спалено мільйони книжок‚ знищено бібліотеки і школи. Кожна освічена‚ а невдовзі й кожна грамотна людина оголошувалася „ворогом народу“.
Ця китайська ніч тривала поспіль ціле десятиріччя‚ аж до смерти Мао в 1977 році‚ і наблизила країну до подвійного‚ економічного і культурного‚ краху.
Ситуацію врятував далекоглядний Ден Сяопін‚ розпочавши життєво важливі реформи і дозволивши ринкову‚ на перших порах дуже обмежену‚ економіку. Невдовзі про Китай вже у світі писали‚ що там‚ де вчора пересічний китаєць їв жменьку рижу на день і хвалив червону владу‚ нині він їсть курку і вже критикує владу.
Реформи в густо населеному Китаї не могли не бути обмеженими‚ оскільки влада і вся політична система залишалися комуністичними і тоталітарно централізованими. Тому критика ставала все голоснішою‚ йдучи передусім‚ як завжди в подібних випадках‚ від університетського студентства‚ яке вже більше знало про зовнішній світ і про успішні демократії в ньому. 30 років тому‚ у квітні 1989-го‚ зійшлися сотні тисяч молодих китайців‚ вимагаючи громадянських свобод. Влада негайно оголосила їх „антиурядовими заколотниками“. На початку червня проти мирних демонстрантів уряд кинув танки. Точне число тодішніх жертв дотепер невідоме‚ але рахунок іде щонайменше на сотні тисяч осіб. Весь світ обурився з надзвичайної жорсткости пекінської компартійної верхівки. Великий реформатор Ден Сяопін виправдував цю жорстокість і дякував військам‚ котрі залляли площу Тянаньмень кров’ю студентської молоді – дякував за „врятування суспільного порядку“.
Цей порядок зберігається донині. Вкрадені на Заході технології‚ винаходи та ідеї паралельно застосовуються у двох сферах – швидкій розбудові збройних сил‚ зокрема ракетних‚ космічних‚ атомних підводних човнів‚ і в контролі над умами населення. Діє спеціяльна всекитайська електронна мережа стеження за кожною дорослою особою. У висліді кожен китаєць зараховується до певної групи за рівнем льояльности до влади. Хто викликає сумнів‚ переслідується‚ опиняється за бортом життя. Всі знаємо про трагедію тибетських буддистів‚ уйгурів‚ а про тяжку‚ мученицьку долю християн вже й говорити не доводиться.
У матеріялах на китайскую тему увага зосереджується переважно на питаннях економіки‚ на тому‚ що Китай вже сьогодні є економічно-фінансовою надпотугою‚ а завтра залишить позаду Америку. Мовляв‚ погляньмо лише на цей небачений в історії економічний проєкт – Новий Великий Шовковий Шлях‚ що з’єднує Китай з Европою‚ Тихий океан з Балтійським морем.
Китай претендує на величезні російські території. Даремно Дональд Трамп вимріює партнерство з Росією на противагу Китаєві.
Свідчить добре поінформована людина‚ колишній совєтський розвідник Віктор Суворов:
„Кремлівські вожді здали в оренду китайцям колосальні території Далекого Сходу і Сибіру. Китай заявляє: це наша земля. Московські вожді не сперечаються. Московські вожді відповідають: візьміть цю землю в оренду на багато десятків років. Потім повернете. Китайці заселяють Сибір, пропускаючи мимо вух заяви про те, що колись все це треба буде повертати. Китай заселяє Сибір і по-варварськи її використовує. На даний момент Китай є провідним експортером лісоматеріялів. Хоч рубати ліс в Китаї заборонено законом. Ліс в Китаї не рубають, порушників закону розстрілюють публічно. І все ж Китай є не тільки головним в світі споживачем лісоматеріялів, а й головним експортером. Немає таємниці в тому, де китайці беруть стільки лісу: вони нещадно вирубують сибірську тайгу – і на власні потреби, і на експорт. На величезних площах, на яких тайга вже вирубана, нічого більше не росте. Вітер здуває тонкий шар ґрунту, під яким вічна мерзлота. Тайга тут ніколи більше не відродиться і не відновиться. Китайці випомповують воду з озера Байкал. Це найглибше озеро світу. Це найбільший резервуар прісної води в світі. До недавнього часу – не тільки найбільший резервуар, але резервуар найчистішої води. Все в минулому. Варварське випомповування води в поєднанні з обмілінням річок, які живлять Байкал, веде до загибелі цієї перлини Сибіру. Нам не звикати. Ми вже одного разу без сторонньої допомоги знищили Аральське море. Байкал знищимо швидше. Китайці допоможуть. До речі, обміління річок, які живлять Байкал, є прямим наслідком знищення тайги. Китайці освоюють простори Сибіру, а російський народ спивається і вимирає. Ті росіяни, хто ще не не спився, втікають з Сибіру“.
Китайська економічна експансія‚ зовні приваблива‚ лагідна‚ але насправді дуже підступна‚ не обійде стороною й Україну.
Цими днями відвідавши‚ досить несподівано‚ Київ‚ Радник Президента Д. Трампа з питань національної безпеки Джон Болтон застеріг українську владу від далекосяжної китайської „дипломатії створення заборгованостей“, пропонованих нібито вигідних фінансових умов, які можуть нашкодити економіці України‚ зробити її залежною‚ вічним боржником. Він також говорив‚ що китайці вдаються до викрадання інтелектуальної власности‚ зокрема й особливо – військових технологій.
Чому співпраця з Китаєм є небезпечна для України? По-перше‚ і в США, і в Україні діє система схвалення контрактів, пов’язаних з військовими технологіями. Угоди‚ котрі загрожують національній безпеці, мають бути забльоковані.
„Військові та чутливі технології не повинні потрапити до противників або потенційних противників… Ми бачимо, що Китай намагається проникнути в економіку країн по всьому світу – через проєкт „шовкового шляху“, через привабливі інвестиції… Ми повідомляємо друзів та партнерів про небезпеки“‚ – сказав Дж. Болтон.
Тим часом тут ідеться про цілком конкретні речі. За інформацією „The Wall Street Journal“‚ метою приїзду Дж. Болтона до Києва було переконати українську сторону відмовитися від продажу Китаєві технологічно дуже потужної компанії „Мотор-Січ“. У випадку продажу Україна втратить унікальне підприємство з проєктування і виготовлення авіяційних двигунів. Справу ускладнює та обставина‚ що „Мотор-Січ“ належить колишньому „червоному директорові“‚ тобто номенклятурникові з совєтських часів‚ В’ячеславові Богуслаєву. А він завбачливо уклав угоду з державним конструкторським бюром‚ котре входить до „Укроборонпрому“‚ і перейняв від нього всю проєктну документацію. Якщо вона потрапить до рук китайців‚ то це й буде доказом‚ що американці мають рацію: Китай прагне посилити свою військову спроможність‚ іґноруючи національні інтереси усіх інших країн.
Так що зовсім не економікою небезпечний Китай‚ а тим‚ що донині залишається психологічно‚ ментально закритим від світу і‚ хоч ще дуже приховано‚ ворожим до нього. Поки не пізно‚ християнський світ мусить об’єднатися‚ щоб пророцтво Вол. Соловйова про „васальну залежність від богдихана“ залишилося нездійсненним.