Хтось здивувася б‚ але не ми‚ українці: російська делеґація в ООН звернулася до Ради Безпеки з проханням скликати спеціяльне засідання‚ щоб таким авторитетним міжнародним осудом зареаґувати на недавно ухвалений Верховною Радою України закон про мову. Кремлівські неоімперіялісти просто не можуть знести цього закону – не можуть примиритися з реальністю‚ з реальним існуванням незалежної Української держави‚ з Богом даним правом українців на життя і свободу‚ зокрема на власну культуру і рідну мову.
Ледве чи є випадковістю‚ що ця абсолютно ідіотська ініціятива вигулькнула саме напередодні інавґурації нового Президента України Володимира Зеленського. Кремлівські україножери нічого не роблять без далекосяжного умислу і без надійних розрахунків. На що ж вони сподівалися цього разу?
Правдоподібно‚ вони уважно стежили за перебігом президентської кампанії в Україні‚ за усіма словами кожного кандидата‚ за панівними тенденціями в передвиборному українському суспільстві‚ і їм здалося‚ що от-от Україну накриє хвиля „реґіонального“ реваншу‚ а з ним з’являться на поверхні суспільної свідомости гасла про „багатовекторну“ політику‚ про державний статус російської мови‚ про неприпустимість „насильницької українізації“. Власне‚ саме ці слова – „я проти насильницької українізації“ – прозвучали з уст В. Зеленського ще коли він грав свої комедійні ролі‚ ще коли ніхто не знав-не відав‚ хто переможе у цих виборах. Відтак артист тріюмфально обігнав усіх інших‚ і вже після першого кола виборів стало ясно‚ що він переможе.
Кремлівських стратегів влаштовувала ця перемога. Путінські пропаґандисти задовго до виборів любенько‚ з великим вдоволенням повторювали на своїх телеканалах їдкі‚ образливі фрази „слуги народу“ Голобородька-Зеленського про Україну та українців. Тому вони були певні‚ що В. Зеленський буде президентом тих його 73 відс. виборців‚ а ці великі відсотки – то переважно „русскоязичноє насєлєніє“‚ і його можна буде використати як „законний“ опір українському національному відродженню.
Також можлива версія про антиукраїнське взаєморозуміння між Москвою і Будапештом‚ який вбачає в українському законі про мову перешкоду для глибшої мадяризації Закарпаття.
Звідси‚ з цієї антиукраїнської змови‚ й могла походити немудра ідея засудити в ООН український закон про мову. Москва‚ з великою ймовірністю‚ хотіла посприяти В. Зеленському‚ полегшити йому відхід назад‚ на проросійські позиції Віктора Януковича. І в цій ситуації будь-яке рішення Ради Безпеки‚ бодай з натяком на осуд України повинно було напоумити Президента В. Зеленського на потрібні Володмирові Путінові подальші кроки.
На щастя‚ ООН – ще не маріонетка Москви. 20 травня члени Ради Безпеки проголосували проти ідеї засідання‚ присвяченого українському законові про мову. Зокрема рішуче виступув Постійний представник Франції Франсуа Делатр: „Ми протестуємо проти проведення цього засідання та закликаємо інших членів проголосувати проти ухвалення його порядку денного“. Він остеріг‚ що Росія зумисне заропонувала розгляд цього питання в день інавґурації нового президента України‚ щоб використати Раду Безпеки у своїх брудних цілях. Справедливого француза підтримали представики від США‚ Німеччини і Польщі. У висліді більшість членів Ради Безпеки проголосували проти пропозиції Росії.
Отож не вдалася Москві ця ганебна міжнародна провокація. І з надіями на В. Зеленського нічого не вийшло. Москва ледве не плаче з відчаю. Ось на російському „Ютуб“ розмова журналіста Андрія Уґланова з дипломатом Миколою Платошкіном. Журналіст украй заскочений післявиборним розвитком подій: „Ви бачили таке? Зеленський проти державного статусу російської мови в Україні!“.
Вони‚ самозрозуміло‚ не заспокояться‚ не зупиняться у цьому антиукраїнському засліпленні. І не припинять провокацій проти української мови. Смерть нашої мови має стати ґарантією відродження „Великої Росії“. Великої? Наш історик Микола Марченко розшукав видану задовго еперед Другою світовою війною в Ленінграді книжку „На вєлкой стройкє“‚ в якій доведено‚ що у 1931 році в СРСР був 81 млн. українців і було тільки 77 млн. росіян. За шість наступних років кількість українців зменшилася на 55 млн. осіб. Це був результат справді насильницької‚ свавільної русифікації та геноциду-Голодомору.
Хтозна‚ чи росіяни зречуться свого хронічного антиукраїнства‚ навіть коли В. Путіна не стане. Заглибоко воно отруїло їхню свідомість і психіку. Майже неможливо достукатися до їхнього розуму зі здоровою думкою‚ висловленою ще нашим Поетом-Пророком: „А на москалів не вважайте, нехай вони собі пишуть по-своєму, а ми по-своєму. У їх народ і слово, і в нас народ і слово“. Тарас Шевченко таки по-пророчому бачив нерозривну‚ святу єдність між народом і його словом. Це велика таємниця людського буття.
Так її розумів і геніяльний Вільгем фон Гумбольдт: „Мова – організм духу і діяльність духу… мова – інструмент осягнення найвищих і найглибших сфер‚ мова – це наближення до розгадування таємниць людини і характеру народів… Мова має вивчатися не як продукт діяльности‚ а як сама діяльність… Істинне визначення мови може бути тільки генетичним“.
Подібної думки був Олександер Потебня: „Перший крик новонародженого має національні ознаки“.
Тому негарне враження залишають про собі дуже поверхові спроби деяких українців з науковими званням захищати цей давно-предавно назрілий закон про мову безвартісними‚ щоб не сказати гірше‚ арґументами. Наприклад‚ доктор політичних наук кияин Максим Розумний вважає‚ що „утвердження державного статусу української мови є політичною і юридичною необхідністю. Вона випливає не з відновлення історичної справедливости і не з повернення до джерел духовности рідного народу‚ а з гострої потреби держави мати комунікативну‚ технологічну‚ термінологічну основу для своєї діяльности“.
В Москві‚ швидше за все‚ не забаряться використати цей „арґумент“ у свою користь: мовляв‚ та нащо вам переживати‚ маєте готову „комунікативну‚ технологічну‚ термінологічну основу“ – російську мову.
Мабуть‚ треба бути доктором інших‚ не політичних‚ наук‚ аби зрозуміти гумбольдтівсько-потебнівську істину: не ми мову вибираємо – вона вибирає нас.