Уже третій рік на Закарпатті діє благодійний фонд – Центр економічного розвитку Закарпаття „Еде Еґан“. Керівником фонду є Василь Брензович, очільник Партії угорців України (КМКС)‚ депутат Верховної Ради від Бльоку Петра Порошенка. Фінансує фонд уряд Угорщини, який для цього виділив близько 100 млн. евро. Усього допомогою фонду вже охоплено понад 20 тис. мешканців Закарпаття. Підкреслюється, що фінансова допомога надається виключно угорськомовним мешканцям реґіону. Зокрема близько тисячі підприємцям була надана допомога на суму до 10 тис. евро. Для цього слід було надіслати бізнес-плян на електронну адресу фонду.
Для роз’яснювальної роботи на Закарпаття часто приїжджає держсекретар Міністерства зовнішніх економічних зв’язків та закордонних справ Угорщини, який пояснює таку активність Будапешту бажанням, аби місцеві угорці не виїжджали за межі краю. Міґрація справді набуває загрозливих для угорської меншини маштабів. Наприклад, у селі Ракошино Мукачівського району за 15 років кількість учнів в угорській школі зменшилася на третину. Подібну картину можна спостерігати і в інших угорських селах.
Здавалося б, піклування про свою меншину є цілком добрим наміром, особливо в нелегкі економічні часи. Однак‚ на тлі ворожих політичних заяв Будапешту на адресу Києва українські аналітики вбачають в такому фінансовому вливанні приховану угорську експансію.
Адже ґранти угорського уряду отримують не угорці, а угорськомовні закарпатці (як не згадати улюблене московське пропаґандистське кліше „російськомовні громадяни“). Себто, теоретично будь-хто, хто надішле документи угорською мовою. (Уявімо собі, наприклад, матеріяльну допомогу російського уряду обраним „російськомовним“ підприємцям).
Цікаво, що той же угорський уряд всіляко бореться з чужоземним фінансуванням на своїй території, називаючи його втручанням у внутрішні справи Угорщини. Вельми показовим тут є скандал з Міжнародним фондом Джрджа Сороса, якому Будапешт не дає працювати. Офіційна рекляма в Угорщині напередодні виборів до угорського парляменту: „Сорос хоче переселити мільйони з Африки і Середнього Сходу“, нагорі напис: „Урядова інформація, Будапешт, 14 лютого 2018 року“.
Символічною вже є сама назва благодійного фонду – Центр закарпатського економічного розвитку „Еду Еґан“. Едмунд Еґан був блискучим економістом на межі ХІХ-ХХ ст. Його батько, ірляндець, який замешкав в Угорщині, прищепив синові британське прагматичне мислення. Побувавши на Закарпатті, Е. Еґан був вражений тутешніми злиднями та масовою міґрацію за кордон. За кілька десятиліть з Верховини за океан тоді виїхало близько третини мешканців. Аби не допустити повного вилюднення гірського краю, Е. Еґан запропонував урядові здійснити „Верховинську акцію“, яку розпочали у 1897 році. Методи були суто економічні: завести швайцарські породи худоби, виділити людям пасовища, закласти кооперативи та кредитні товариства, заборонити лихварство‚ шинкарство тощо.
„Верховинська акція“ не протривала довго, хоча показала можливі шляхи зменшення еміґрації. Врешті-решт Е. Еґана убили невідомі у 1901 році і затрачені ним зусилля поступово згасли. Однак, крім гучно озвучених економічних методів, „Верховинська акція“ мала ще й політичну складову. Про це ясно пише соратник Е. Егана, відомий угорський письменник і публіцист Міклош Барта, який разом з ним їздив по Закарпаттю. У своїй книжці „На землі хозарів“, присвяченій діяльності Е. Еґана, є окремий розділ під назвою „Національна точка зору“. Ось що автор пише:
„У нас живе 400‚000 русинів. У Галичині – два з половиною млн. На Буковині – пів мільйона. У Бессарабії, в Україні та на Поділлі живе 16 млн. Однак‚ сьогодні чи завтра вони будуть асимільовані Росією. Шкіл уже не мають. З урядовими установами на рідній мові спілкуватися вже не можуть. І в побуті домінує російська мова. Залізна рука російської влади своєчасно використала нагоду, коли ще руська самосвідомість не була розвинута, тому сьогодні цілковите зросійщення тамтешніх русинів уже є питанням короткого часу. Однак‚ галицькі русини посилають депутатів до імперського парляменту. Кількість руських шкіл дорівнює кількості шкіл польських. З чотирьох руських гімназій виходить руська інтеліґенція. Своя школа, інша мова й релігія розвивають мрії й політичну організацію. Логіка австрійського політичного життя сприяє тому, що невдовзі читатимемо про руський автономістський рух.
…Аби з русина став угорець, для того треба добре продуманої державної акції, проведеної вміло і з любов’ю. Народ має бути переконаний у тому, що Угорщина є його матір’ю, яка піклується про нього, і він має відчувати безмежну вдячність угорській країні…
400 тис. душ можна в цьому краї за короткий час мадяризувати! Так, це велике слово. Значення його величезне. Це означало б кількісну перевагу угорської раси…
Спокійно й тихо була започаткована під керівництвом Міністерства землеробства акція, яка вирішить економічне й національне питання… Вона відкриває великі перспективи для зміцнення угорської раси.
Тут є слов’янське плем’я в стані повного тілесного й душевного переродження, його господарське становище сприяє швидкому любовному злиттю з угорською расою“.
З цих відвертих думок найближчого соратника Е. Еґана (до слова, той теж дотримувався таких думок), бачимо, що угорський уряд ставив перед собою далекоглядні завдання: не тільки економічно допомогти найзлиденнішим мешканцям Угорського королівства, але завдяки фінансовій підтримці зробити з них справжніх угорців.
Спочатку змадяризували інтеліґенцію. Як пише з радістю М. Барта‚ „їхню інтеліґенцію складають священики та вчителі. Їх громадською та родинною мовою є лише угорська мова. Вийшли з угорських шкіл. Одружувалися з інтеліґентними угорками. Словом, це угорці з голови до п’ят“.
З допомогою „Верховинської акції“ плянували переманити до „угорської раси“ вже й заможніших господарів. А далі б уже й вся біднота пішла за найрозумнішими. Лише поразка Угорщини в Першій світовій війні зупинили цей хитромудрий плян. Закарпаття, як і решта слов’янських земель, опинилося поза межами корони св. Стефана і позбулося загрози остаточної мадяризації.
Й от нині‚ через 100 років‚ Угорщина пропонує нам новий плян Е. Еґана, поставивши його ім’я на прапор матеріяльного стимулювання обраних закарпатців. Цікаво, чи хто-небудь розповість нам колись про інші наміри далекоглядного Будапешту, як це зробив свого часу М. Барта, чия книжка вже кілька разів перевидавалася в Угорщині за останні роки?
Ужгород