В наші переповнені інформацією часи навіть об’єктивно назрілі зміни все частіше викликають тривогу і сумніви‚ що вже казати про явища несподівані‚ котрі походять від людської непослідовности чи неутвердженого‚ непевного характеру.
16 липня в Гельсінкі‚ фінляндській столиці‚ відбулася зустріч Президента США Дональда Трампа з Президентом Росії Володимиром Путіном. В тому самому місті‚ де 1975 року керівники 35 держав підписали „Заключний акт“ Наради з безпеки і співробітництва в Европі. З американського боку під документом стоїть прізвище Президента Джеральда Форда‚ з боку СРСР – Генерального секретаря ЦК Комуністичної партії Леоніда Брежнєва.
Головний пункт цього великого історичного порозуміння – офіційне юридичне визнання політичних підсумків Другої світової війни: принцип непорушности кордонів‚ територіяльна цілісність держав‚ невтручання у внутрішні справи жодної з країн.
Й ось Президент Америки‚ вся історія котрої пройнята боротьбою на свободу і демократію‚ за гідність людини і її права‚ без найменших застережень‚ ба – з заздалегідь і привселюдно висловленою довірою летить на зустріч з керівником держави‚ яка нахабно‚ зневажаючи цінності цивілізованого світу‚ порушила всі до одного положення „Гельсінкського Заключного акту“.
Міжнародна спільнота вкрай вражена: замість того‚ щоб тримати злісного кремлівського ворохобника за глухими стінами‚ обліпленими відповідними характеристиками – „міжнародний авантююрист“‚ „творець режиму‚ котрий вже знищив кілька десятків своїх політичних опонентів“‚ „вбивця Чечні“ ‚„вбивця Грузії“‚ „вбивця Донбасу і нищитель України“‚ „злодій і брехун“‚ Президент Д. Трамп з якоїсь лише йому відомої спонуки поставив В. Путіна поруч з собою.
Їхня зустріч наодинці тривала понад дві години‚ і покищо ніхто не знає її змісту‚ але коли вони вже вийшли на спільну прес-конференцію‚ то ледве чи в залі‚ і взагалі серед мільйонів телеглядачів‚ знайшовся хоч один‚ хто б не зрозумів‚ що переможцем цих більш ніж дивних перемовин є В. Путін. Був добре підготовлений‚ виглядав самовпевнено‚ брешучи в живі очі і добрехавшись аж до цієї фрази: „Росія – демократична держава‚ і нема жодних підстав засумніватися в цьому“. Натомість Д. Трамп не міг приховати знічености‚ скутости‚ наче вже пообіцяв щось таке‚ що відбирало йому мову.
Ця гельсінкська зустріч не закінчилася жодним офіційним документом‚ жодним спільним рішенням‚ однак‚ її позитивне значення для Москви тяжко переоцінити: користуючись політичною недосвідченістю і людською нерозбірливістю теперішнього американського керівника‚ В. Путін враз‚ за ці пару годин‚ підвищив свій міжнародний статус – повернувся у велику політику.
На прес-конференції впадало у вічі‚ що Д. Трамп не вимовив жодного критичного слова на адресу Росії чи В. Путіна‚ жодного словва про Україну‚ Донбас‚ жодного слова про Грузію‚ жодного слова про знищення маляйзійського пасажирськоого літака. Зате не втримався‚ аби знову не висловити недовіру своїм же американським спецслужбам. Хоч їм насправді вповні вистачило професійности викрити факти втручання російських кібер-диверсаннтів в американські вибори. В устах Д. Трампа це звучало жалюгідно: „Я сумніваюся‚ що це було так‚ бо Президент Путін дуже переконливо це спростовував“.
Яким же наївним треба бути‚ аби язик повернувся таке бовкнути – тим паче у той момент‚ коли саме напередодні Спеціяльний прокурор Роберт Мюллер оприлюднив прізвища 12 російських офіцерів-розвідників‚ персонально винних у втручанні. А в самий день прес-конференції у Вашінґтоні заарештували московську шпигунку Марію Бутіну – еге ж‚ чергова „підстава“ довіряти В. Путінові?
Очевидно‚ розуміючи‚ яка обструкція чекає Д. Трампа в його країні‚ В. Путін‚ будучи певним‚ що вже впіймав Бога за бороду‚ намагався помогти Д. Трампові зберегти обличчя‚ запевнюючи присутніх‚ що „позиція Президента Трампа щодо Криму відома‚ вона не змінилася‚ він вважає незаконним приєднання Криму до Росії. Ми ж маємо іншу позицію‚ оскільки ми провели там референдум згідно з міжнародним правом“.
З цієї Путінової фрази мимо його волі вилізли вуха загарбника‚ й багато хто‚ лише не Президент Д. Трамп‚ звернув на це увагу: „ми“ тобто росіяни‚ а не мешканці Криму‚ провели в Криму референдум. Що ж до методів проведення в Росії референдумів і виборів‚ то ніхто у світі вже давно не має найменших ілюзій.
Окрім‚ знову ж таки‚ Д. Трампа‚ який напередодні зустрічі в Гельсінкі написав у Twitter: „Наші взаємини з Росією ніколи не були гіршими‚ ніж тепер‚ з причини багатьох років американської дурости і тупости а тепер ще й через сфабриковане полювання на відьом“. На цю кричущу несправедливість російське Міністерство закордонних справ негайно і з неприхованою приємністю зареаґувало „Ми погоджуємося з цією думкою“.
Тому не дивує прегостра критика у бік Д. Трампа навіть з середовища республіканців. Наприклад‚ сенатор Ліндсі Ґрем так оцінив гельсінкську зустріч: „Дональд Трамп втратив можливість притягнути Росію до відповідальности за втручання в президентські вибори 2016 року та застерегти від втручання в майбутні вибори. Така відповідь Президента Трампа сприйматиметься Росією як слабкість та створить ще більше проблем у майбутньому“.
Сенатор Джон МакКейн: „Ця прес-конференція – найбільш ганебний виступ американського президента з усіх‚ котрі я пам’ятаю“.
Конґресмен-демократ Джон Беєр: „Виступ Дональда Трампа на саміті з Путіном – найбільш шокуючий прояв слабкости та покірности, який я будь-коли бачив від американського президента“.
Колишній Посол США в Україні Стівен Пайфер: „Понад 30 років я спостерігав американсько-радянські прес-конференції президентів‚ але ніколи не бачив нічого в такій мірі поганого і неприємного‚ як цей виступ Дональда Трампа“.
Колишній керівник Центрального розвідувального управління Джон Бренан: „Виступ Дональда Трампа на прес-конференції в Гельсінкі… був нічим іншим‚ як зрадою. Справа не тільки в тому‚ що коментарі Трампа дебільні. Він цілковито – в кишені Путіна. Республіканські патріоти‚ де ви?“.
Певна річ‚ зустріч в Гельсінкі особливо розчаровує нас‚ українців. Вже вкотре В. Путін назвав російську збройну аґресію на українському сході „внутрішньоукраїнською кризою“ і закликав США вимагати від Києва „добросовісної реалізації Мінських домовленостей“. Прездент Д. Трамп промовчав і на цю путінську брехню. А „добросовісна реалізація“‚ як добре відомо‚ є зашморгом на шиї української державної незалежности‚ на який змушений був погодитися тоді загнаний в кут „европейськими партнерами“ Президент Петро Порошенко.
Словом‚ весь демократичний світ розгублений і пригнічений. Не того партнера Д. Трамп вибрав в ім’я проґресу на плянеті. Все ж‚ всупереч усьому‚ пам’ятаймо: нема зла‚ аби на добре не вийшло. Головне – зберігати внутрішній спокій і не квапитися з остаточними висновками. Життя на гельсінкській зустрічі не закінчується‚ і врешт-решт вона може виявити й позитивну грань. Таке припущення робить відомий київський журналіст Віталій Портников:
„…Бажанням солідаризуватися з Путіном, своїми спробами домогтися від нього захисту від американських спецслужб і журналістської критики Трамп протиставив себе всьому американському суспільству – від республіканців до демократів, від розвідників і військових до телевізійних коментаторів. Американці не чекали, що виявляться свідками такого національного приниження – і вжахнулися, коли побачили всю глибину прірви. А це означає, що домовлятися з Путіном з будь-якого питання, українського також – навіть якщо у Трампа виникне таке бажання – буде ще складніше, ніж раніше. Таким домовленостям буде чинити опір і державний апарат, і громадська думка. Путін стане ще більш токсичним для Трампа. Більше того – своїм спілкуванням з Путіном Трамп набуде токсичности навіть для власних прихильників і попутників…“.
Досить логічне припущення.