Вперше К. Райс мала до діла з Україною в 1991 році, коли вона була радником з питань національної безпеки в уряді президента Дж. Буша-старшого. Їй прийшлося написати промову для нього, яку він виголосив 1 серпня 1991 року у Верховній Раді України в Києві. У цій промові Президент Дж. Буш сказав: ,,Ми підтримуватимемо тісніші стосунки з Радянським урядом президента Ґорбачова. Американці не підтримають тих, хто шукає незалежности задля того, щоб змінити довготривалу тиранію на місцевий деспотизм. Вони не допомагатимуть тим, хто сприяє самовбивчому націоналізмові, який базується на етнічній ненависті.”
Всього лиш через 23 дні після цієї промови Україна проголосувала за відновлення своєї державної незалежности. Це було свідченням жахливої непоінформованости уряду Сполучених Штатів про дійсний стан речей в Україні. К. Райс не згадує цієї промови. Щоправда вона була її автором, але промова ця віддзеркалювала політику уряду президента Дж. Буша-старшого. Політичний оглядач газети ,,Ню Йорк Таймс” Віліям Сафаєр дав своєму коментареві на цю промову дотепний заголовок „Куряча котлета по-київськи” („Chicken Kiev“) і з такою назвою вона увійшла в аннали американської дипломатії.
Розділ про Україну в своїй книжці К. Райс розпочинає описом наслідків жахливого вибуху на атомній електростанції в Чорнобилі 1986 року. Факт, що Москва три дні замовчувала цю катастрофу і що генсеку Михаїлові Ґорбачову забрало 18 днів, щоб скупо повідомити про її апокаліптичні наслідки. К. Райс вважає це початком кінця Радянського Союзу.
Далі вона подає стислу історію України, починаючи з Київської Руси ІХ ст. К. Райс зазначає, що географічне розміщення України на рівнині та її незвичайно родючий чорнозем є причиною того, що впродовж історії Україна часто ставала жертвою аґресії збоку її сусідів. Вона згадує, як на конференції у верхах Північноатлантичного оборонного союзу в 2008 році у Букарешті Володимир Путін назвав Україну ,,вигаданою країною”.
У роках 2001-2005 К. Райс була державним секретарем Сполучених Штатів в адмініситації президента Дж. Буша-молодшого і її розповідь про події в Україні набирає авторитетности людини, яка знає справи з першої руки.
Вона піддає глибшій аналізі діяльність президентів України після розвалу Радянського Союзу 25 грудня 1991 року.
На її думку, перший президент Леонід Кравчук повів Україну до самостійности і заклав основи української демократичної державности. Він спритно долав труднощі заміни дотеперішньої центральної системи правління з Москви на систему правління з Києва. Але в загальному, його керівництво країною було – на її думку – менш ефективне. Л. Кучма залишив економіку України практично некерованою, вдаючись до адміністративної розв’язки всіх питань.
Призначений Л. Кравчуком в жовтні 1992 року Прем’єр-міністер Леонід Кучма через рік подав у відставку, кажучи, що президент перешкоджає йому у проведенні реформ. Л. Кучма пішов в опозицію і на наступних президентських виборах в липні 1994 року здобув перемогу.
Другий з черги Президент України Л. Кучма керував країною 11 років. К. Райс пише, що за час його правління Україна прийняла Конституцію, запровадила нову валюту – гривню, продовжувала політику ,,багатовекторности”. Проте, за Л. Кучми посилився адміністративний тиск, відновилася цензура і „темники“.
Президентські вибори в Україні в листопаді 2004 року – пише К. Райс – позначилися „Голівудськими ціхами”: інтриґи, драма, отруєння.
Вона описує, як масові фальсифікації цих виборів викликали в Україні кампанію протестів, мітинґів, пікетів, страйків та інших актів громадянської непокори – після оголошення Центральною виборчою комісією попередніх результатів, згідно з якими нібито переміг Віктор Янукович. Та акція, яка тривала понад місяць, стала відомою як ,,Помаранчева революція” і призвела остаточно до другого туру повторних виборів, в результаті яких переможцем вийшов основний кандидат від опозиції Віктор Ющенко.
Основну причину остаточного краху здобутків ,,Помаранчевої революції” і президентського правління В. Ющенка К. Райс добачає в запеклій і довготривалій суперечці між В. Ющенком і Прем’єр-міністром Юлією Тимошенко, яка паралізувала всі почини.
Далі К. Райс описує в деталях політичну кар’єру В. Януковича, яка призвела його до поста четвертого президента сучасної України 25 лютого 2010 року, але в остаточному підрахунку також до його провалу і втечі з України до Росії 22 лютого 2014 року. Цей опис К. Райс включає теж інформацію про Революцію Гідности на Майдані в Києві, яка тривала від 21 листопада 2013 до лютого 2014 року. Цей час докорінних суспільних змін і хаосу в Україні президент Росії В. Путін використав для насильного захоплення і анексії Криму та збройної підтримки сепаратистів в Донецькій та Луганській областях України.
П’ятий президент України Петро Порошенко обняв свою посаду 7 червня 2014 року – продовжує К. Райс. Він посилив співпрацю з Европейським Союзом, вреґулював тарифи й інші перешкоди в торгівлі та вдався до конретних заходів у боротьбі з корупцією. Але – пригадала К. Райс, як їй сказав колись Міністер закордонних справ Борис Тарасюк – „в Україні не легко щось зробити”. У 2016 році вона відвідувала Київ, куди її запросив Віктор Пінчук. На вечірці в нього були також видатні особи державного і політичного світу. У розмовах з нею – пише К. Райс – всі вони, не називаючи прізвищ – критикували один одного за помилки і брак поступу. Вона тоді зрозуміла, що їй казав Б. Тарасюк.
Відлітаючи з Києва, колишній державний секретар Сполучених Штатів К. Райс роздумувала так: „Україна досі зазнала багато криз і пережила їх, щоб боротися ще один день. Це означає, що її керівники ще мають шанс доставити тривку демократію для України – незважаючи на всі їхні недосконалости.”
Александрія, Вірджінія