16 лютого „Свобода“ розповіла про учасників бою проти більшовиків біля станції Крути 29 січня 1918 року, які не загинули і проживали у США. Того січневого дня під Крутами перебувало близько 420 студентів, гімназистів та юнаків. На озброєнні мали ґвинтівки, вісім-10 кулеметів та одну гармату на залізничній плятформі. Сили противника приблизно становили 5,000-6,000 багнетів.
У нерівний бій вступили, зокрема, курсанти 1-ї Української Військової Школи ім. Богдана Хмельницького, старшини й вояки Гайдамацького Коша, Січові Стрільці Помічного студентського куреня, сформованого зі студентів університету св. Володимира та Народного університету, гімназисти 2-ї Української Гімназії ім. Кирило-Методіївського Братства, учні інших київських навчальних закладів. Загалом у полон потрапило 36 старшин, студентів та гімназистів. Шістьох поранених вояків Студентської сотні та одного гімназиста, що виявився сином машиніста, який возив членів радянського Народного Секретаріяту, було відправлено на лікування до Харкова (всі вони вижили). 27 полонених студентів та гімназистів, були розстріляні на станції Крути.
Організатором Студентського куреня був вихователь Володимирського Київського Кадетського Корпусу полковник Петро Сварика. Саме він привів до Києва залишки 1-ї сотні куреня, командира якої більшовики полонили і розстріляли. Незабаром зі своїми студентами та гімназистами брав участь у вуличних боях із червоноґвардійцями на київському Подолі. Восени 1919 року, коли до Києва увійшли білоґвардійці, вони мобілізували його до війська. У складі однієї з їхніх частин він опинився у Криму, де був захоплений більшовиками у полон і страчений.
Юнкери 1-ої Української військової школи ім. Б. Хмельницького майже всі залишилися на службі в армії УНР‚ отримали звання „хорунжий“.
Нижче подано інформацію про тих учасників бою, які жили в різних країнах світу.
У складі Студентської сотні воювали:
Осип Твердовський (1891-1930) – сотник Армії УНР. Приєднався разом зі своїм загоном з Ніжина до Студентської сотні під Крутами. Потім був комендантом бронепотягу „Помста“. Член Леґіону Українських Націоналістів, керівник осередків у Люксембурзі та в суміжних областях Франції. Помер після важкої операції, похований з почестями на міському цвинтарі в Еш-Альзет, Люксембурґ, з участю місцевого населення.
Сергій Євтимович (1900-1964) — хорунжий Армії УНР. Випускник Спільної юнацької школи, учасник Першого Зимового Походу. Член редколеґії журналів „Український Ветеран“ (1935) та „Немізида“ (1936), які видавались у Варшаві. Старшина Дивізії „Галичина“, учасник бою під Бродами. Активіст Об’єднання Бувших Вояків Українців у Великій Британії. Похований в Дербі.
Коваленко Василь
Лев Лукасевич (1896-1982) – ройовий студентської сотні. Син д-ра Євмена Лукасевича, міністра охорони здоров’я УНР і Посла УНР в Швайцарії. На еміґрації у Варшаві – видатний економіст-статистик. За свої дописи до „Вістей Комбатанта“ під псевдом „Крутянець“ був арештований, але звільнений з уваги на похилий вік.
Олександер Гайдовський-Потапович (1901-після 1939) – пораненим потрапив в полон і відправлений у Харків на лікування. Періодично перебував у різних частинах армії УНР, воюючи на фронті добровольцем. На еміґрації став першим провідником „Дружини Українських Скавтів” (1922), яка переросла у Подєбрадський кіш українських пластунів. Інженер-економіст, випускник економічно-кооперативного факультету Української Господарської Академії в Подєбрадах. Працював учителем на Закарпатті, вояк „Карпатської Січі“.
Ігор Лоський (1900-1936) — в бою під Крутами був важко поранений. Працював у Міністерстві закордонних Справ УНР. Вищу освіту здобував у Відні, Празі і Берліні. У Львові учитель Малої греко-католицької семінарії. Автор ряду історичних розвідок і монографій, спогадів під назвою „Крути“. Помер раптово на 36-му році життя, похований на полі почесних поховань Личаківського цвинтаря.
Учасники бою під Крутами в складі 1-ої Української Військової Школи ім. Богдана Хмельницького:
Яків Рябокінь-Рогоза-Розанов (1895-1937) – сотник Армії УНР. У бою під Крутами командував сотнею. Потім був старшиною 1-го Українського Полку морської піхоти Армії УНР (з 1919 року), воював у 4-ій Київській Дивізії (1920-1921). Учасник Першого і Другого Зимових Походів, після чого ще два роки брав участь у партизанській боротьбі проти більшовиків. Похований на цвинтарі „Воля“ у Варшаві.
Іван Митрусь (1897-1944) – сотник Армії УНР. Навчався у Кадетському корпусі в Тифлісі, з якого виключений за українофільство (між його книжками виявлено „Кобзар“ Тараса Шевченка). Старшина 2-го Кінно-Запорізького Полку (1920-1921), лицар Залізного Хреста за Зимовий похід. Контрактний поручик Війська Польського у VII Полку люблінських уланів (з 1928). Як командир 1-го ескадрону 9-ої Дивізії піхоти у вересні 1939 року, потрапив в німецький полон, після звільнення з якого приєднався до Армії Крайової. Загинув ймовірно у Варшавському повстанні.
Демид Бурко-Корецький (1894-1988) – політв’язень радянських тюрем. Протопресвітер, багаторічний настоятель церкви св. Духа в Штутґарті, де й помер.
Модест Семирозум (1888-1964) – сотник Армії УНР, у бою під Крутами командував чотою юнаків військової школи для охорони лівого крила. На службі в українській армії з 1917 року. Відзначений Ветеранським Воєнним Хрестом (1964).
Петро Франчук (1901-1977) – хорунжий Кінного Полку Чорних Запорожців (1919-1921). Лицар Залізного Хреста за Зимовий Похід, Кавалер Хреста Симона Петлюри і Воєнного Хреста. У міжвоєнний період у селі Сухівці Рівненського повіту організував і очолював „Просвітянську хату“. Служив у Дивізії „Галичина“. Активіст Об’єднання Бувших Вояків Українців у Великій Британії, де й помер.
Ігор Лоський
Василь Коваленко (1899-після 1932) – хорунжий Армії УНР. У полку Чорних Запорожців брав участь у боях проти більшовиків і денікінців аж до інтернування в Польщі. Лицар Залізного Хреста за Зимовий Похід. Перебував у таборах інтернованих в Пикуличах, Вадовицях і Стшалковому, втік до Чехії‚ де закінчив середню господарську школу і Горжицях та вищу господарську школу в Рудниці. Випускник хеміко-технологічного відділу Української Господарської Академії в Подєбрадах.
Михайло Лавренко (1901-1983) – інженер-аґроном, письменник, художник-аматор. Поранений під час бою. Учасник українського повстання у Борзні. Жив у Франції, потім у США, в Брукліні.
Михайло Бензик (1895-?) – хорунжий Армії УНР. Сотенний, комендант і оперативний ад’ютант кінного полку Чорних Запорожців (1919-1921). Лицар Залізного Хреста за Зимовий Похід.
Рудольф-Яків Федюк-Федорович (1900-1982) — воював у складі Запорізької Дивізії (1918), зокрема під час походу на Крим. Брав участь у повстанській боротьбі проти більшовиків (1921-1922). Еміґрував до Канади (1932), резервіст канадської армії (1939-1956), учасник Другої світової війни і війни в Кореї. Активіст гетьманських організацій Канади і Канадської Монархістської Ліґи.
Степан Матвієнко-Сікар (?-після 1973) — інженер, асистент катедри лісівництва Української Господарської Академії в Подєбрадах. Працював фахівцем з містобудування у Тігіні‚ Бесарабія. Помер у Бразилії.
Матвій Данилюк (1892-1994) — газета „Волинь“ (Луцьк, 1992) назвала його останнім крутянцем, однак інші джерела про його участь у бою під Крутами відсутні. Помер на 103-му році свого життя. Похований на цвинтарі села Ватин‚ Україна.
Гнат Мартинюк (1897-1943) — навчався у військовому училищі в Петрограді (1917). Старшина Охорони Головного Отамана (1920-1921), випускник Спільної юнацької школи (1921) при 3-ій Залізній Дивізії. Повернувся у рідне село (1922), працював викладачем української мови, заснував український хор ім. Кирила Стеценка. Під час Другої світової війни прийняв сан, був священиком на Волині. Загинув за нез’ясованих обставин.
Іван Грушецький, о. Йосип (1895-1940) — поручик Армії УНР. Старшина Спільної юнацької школи. Висвятився у священика, був настоятелем православної церкви в селі Сирники Луцького повіту. У перші дні окупації Волині радянськими військами (1939) І. Грушецького схопили й кинули до в’язниці, де він і помер.
Михайло Михайлик (1897-1924) — поручик авіяції фльоти УНР, член Ради української чорноморської громади та організатор українізації Чорноморської Фльоти в Криму. Учасник обох Зимових Походів. Автор спогадів про бій під Крутами. Від 1920 року проживав в Сарнах, помер від серцевого нападу.
Семен Могила (1897-1924) — хорунжий Армії УНР. Учасник Першого Зимового Походу. Служив у 17-му легкогарматному курені 6-ої Січової Дивізії (1920-1921). Заарештований радянськими прикордонниками при перетині кордону (1923) і розстріляний.
Валентин Отамановський (1893-1964) — історик, засновник Братства Самостійників (1914), депутат Української Центральної Ради. Закінчив 5-ту Київську гімназію (1912) із золотою медалею і вступив на юридичний факультет Київського університету. Співробітник видавництва „Вернигора“, співзасновник Пласту в Києві. У Харкові викладав латину в медичному інституті, похований на міському кладовищі.
У бою під Крутами також брали участь:
Сергій Горячко (1896-1962) — сотник Армії УНР, тричі поранений у боях, зокрема під Крутами. Випускник Констянтинівської Військової Школи у Києві (1916). Комендант 6-ої Січової сотні Стрілецької Дивізії. Учасник Другого Зимового Походу. Автор відомої схеми бою під Крутами (1933). Еміґрував до Австралії (1951). Голова Координаційної Управи Об’єднання Союзів Українських Комбатантів в Австралії (з 1959). Похований на кладовищі Фоукнер у Мельбурні.
Юрій Вороний (1895-1961) — український хірург, доктор медичних наук, професор. Навчався на медичному факультеті Університету св. Володимира у Києві. Добровільно вступив у перев’язувальний загін військ Центральної Ради, брав участь у бою під Крутами. Похований на Байковому кладовищі в Києві
Іван Шарий (1894-1930) — випускник Київського університету св. Володимира (1917), активний член студентської громади. Учасник Першого Військового З’їзду. Керівник повстанського загону в Холодному Яру під псевдом „Іван Чорний“. У Києві був директором будинку вчених. Автор спогадів „Січовики під Крутами“. Заарештований у справі Спілки Визволення України (1929), розстріляний.
Юрій Юзич – історик‚ голова Крайової ревізійної комісії Пласту – Національної скавтської організації України‚ випускник історичного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка.