Борисоглібська церква в Києві до зруйнування у 1936 році. (Фото: Вікіпедія)
Кожна подія‚ яка відбувається з нами у просторі і часі‚ має точку відліку, від якої починаються якісь конкретні дії. Для мене точкою відліку стала робота Віктора Вечерського „Втрачені об’єкти архітектурної спадщини“‚ видана у Києві 2002 року і зокрема розділ в ній, що стосується церкви свв. Бориса і Гліба на Подолі.
У переліку пам’яток зазначено:
„Борисоглібська церква з дзвіницею (вул. Борисоглібська 10) збудована 1692 року, добудовувалась протягом ХІХ ст. Знищена, орієнтовно, 1936 року“.
Ця мурована церква збудована 1692 року коштом полковника київського Григорія Коровки-Вольського на Подолі‚ недалеко від берега Дніпра‚ на історичному місці: за переказами тут була в Княжу добу так звана Турова божниця чи мурована „небесі подібна“ церква свв. Бориса і Гліба, зруйнована татарами під час нападу на Київ 1482 року. Церква була тридільною, ймовірно трибанною. До кінця ХІХ ст. зберігалась баня над навою, увінчана пластичним грушовидним верхом з маківкою. 1802 року до церкви з північного боку прибудовано бічний вівтар, дещо пізніше – триярусну дзвіницю в клясицистичних архітектурних формах за проєктом, вірогідно, Андрія Меленського. 29 червня 1934 року президія Київської міської ради прийняла закриту (тобто секретну) постанову про знищення церкви й дзвіниці. Їх знесли в 1936 році.
Абсолютно погоджуючись з В. Вечерським в тому пляні, що церква 1692 року виглядала з архітектурної точки зору більш логічною в трибаневому варіянті. Мене в більшій мірі зацікавило наведене вище повідомлення про давню Турову божницю і захоплення її архітектурою давніх киян. Логіка підказувала: якщо божниця називалася Туровою, то вона мала бути такою самою, як в Турові на Прип’яті.
В зв’язку з тим, що розкопки у Києві на місці старої Борисоглібської церкви не проводились, то важливо було дізнатись чи проводились вони в Турові. Але перше ніж відправитись у Туров на пошуки давайте подивимось, що ще відомо про Турову божницю у Києві.
Спочатку звернемося до праці Петра Толочка „Древний Киев“ (Київ‚ „Наукова думка“‚ 1983 рік)‚ де зазначено: „Церкви свв. Бориса і Гліба, а також Михайлівська, згадувані літописом під 1146 роком при описі подій пов’язаних з вбивством Ігоря Ольговича. Спочатку літопис повідомляє про віче біля Турової (Борисо-Глібської) божниці, де кияни висунули свої претензії князю Ігорю, а потім про церкву св. Михаїла, куди було покладено тіло вбитого князя“.
І далі: „В історичній літературі давно вже була висловлена думка, що церква св. Михаїла була побудована новгородськими купцями на території їхньої торгівельної колонії, що розташовувалась в безпосередній близькості від ринкової площі Подолу. Думка про приналежність руїн давньоруської будівлі на вул. Волошській, 20‚ Новгородській божниці отримала підтвердження. Появу третього кам’яного храму Подолу ХІІ ст. Турової божниці, мабуть‚ належить пов’язувати з діяльністю купців Турової землі, двір яких також міг знаходитись поблизу Подільського торговища“.
В пошуках хоч якоїсь вісточки про кам’яну церкву в Турові спочатку я скористався інтернетом. Перше‚ на що я натрапив‚ це фотографії музеєфікованих фундаментів церкви, але чіткої аналізи будівництва в тому матеріялі не було.
Першою цікавою знахідкою була стаття історика з Білорусі Сергія Заневського під назвою „О чем молчат голосники Коложи?“ від 21 січня 2010 року, присвячена будівельній діяльності давньоруського архітекта з Волині Петра Милонєга, ім’я якого було добре мені відомо по київським і чернігівським пам’яткам.
Ось деякі цитати з цієї статті: „Рідко яке місто епохи раннього середньовіччя могло дозволити собі кам’яне будівництво, це було привілеєм лише самих багатих з них. Тому приїзд у 1180 році в Городню будівельних справ майстра Петра Милонєга, що вже встиг прославити себе за шість років до того в Луцьку і Турові‚ стало значною подією“.
Відомо також, що у 1184 році П. Милонєг почав будівництво відомої нам і сьогодні церкви свв. Бориса і Гліба в Гродно. Згідно з наведеними вище датами випливає, що церква в Турові була споруджена приблизно у 1174 році.
Виходить непорозуміння – церква свв. Бориса і Гліба у Києві‚ для взірця якої взято церкву в Турові‚ згадується в літописі під 1146 роком, тобто на 28 років раніше‚ ніж взірець.
Відповіддю на це питання може бути лише те, що набагато раніше за церкву П. Милонєга в Турові вже існувала кам’яна церква, але вона, скоріше за все, з якихось причин зруйнувалась і тому було замовлено будівництво нового храму. Існування паралельно двох кам’яних храмів в такому невеличкому місті, як Туров, в той час коли в значно більших містах кам’яне будівництво не велося, нам здається сумнівним.
В подальших пошуках відомостей про храм в Турові ми звернулись до такого фундаментального видання з археології як „Древняя Русь. Город, замок, село“ (видавництво „Наука“‚ Москва‚ 1985 рік)‚ де є плян церкви в Турові.
Виявилось, що це був великий у порівнянні з іншими церквами шестистовпний храм. Вказане фундаментальне, академічне видання стало нам корисним і в деяких подальших пошуках. Ми змогли порівняти відомі на сьогодні пляни храмів‚ присвячених свв. Борисові і Глібові у Вишгороді, Старій Рязані, Смоленську, Полоцьку, Гродно, Турові‚ Кідекші. Для більшости цих храмів характерно те, що вони були шестистовпні.
Тепер ми відправимося у Новгород. Цю подорож допоможе здійснити книга М. Каргера „Новгород“, яка побачила світ у Ленінграді, у 1980 році. У ній сказано: „У 1940-1941 роках були розкриті руїни відомої за новгородськими літописами церкви Бориса і Гліба, побудованої у 1167 році Сотко Ситіничем. Храм являв собою виключно монументальну споруду, що не поступалася своїми розмірами одній з найвеличніших будівель Новгорода – собору Георгія в княжому Юр’євому монастирі“.
Більшість церков‚ присвячених свв. Борисові і Глібові‚ мають близький плян побудови, а саме шість стовпів. Чи не говорить це, що майже всі церкви свв. Борисові і Глібові наслідували Вишгородський прототип, звичайно з включенням архітектурних декорацій‚ притаманних часу побудови і місцевим вподобанням.
Святі благовірні князі-страстотерпці Борис і Гліб стали першими руськими святими, канонізованими, як на Руси, так і в Константинополі. Багато храмів і монастирів по усій Руси було побудовано на честь перших наших святих. Через різні обставини не всі давні храми зберіглись, але пам’ять про князів залишилась і буде жити в наступних поколіннях.