2018 рік видався для Закарпаття неспокійним. Попри майже абсолютний політичний штиль в області, де про міжпартійну боротьбу пересічний закарпатець дізнається лише з передвиборних білбордів кандидатів у президенти, край за Карпатами не сходив зі стрічок загальноукраїнських новин. Але, окрім стереотипних фестивалів вин, квітучих сакур та додаткових туристичних поїздів, Закарпаття у 2018 році набуло реноме однієї з „гарячих“ точок України. Настільки, що Угорщина почала вимагати відкриття тут постійної місії представництва Організації з безпеки і співробітництва в Европі, а голова Обласної державної адміністраії Генадій Москаль змушений був порівняти присутність російської Федеральної служби безпеки на Закарпатті з радіяцією: її не помітно, але вона згубно діє.
Угорський натиск
Двічі у лютому було вчинено підпал приміщення Товариства угорської культури Закарпаття. (Уперше за майже 30-річчя існування цієї організації!). В обох випадках правоохоронці вийшли на російський слід замовників.
Далі наробила галасу скандальна заява угорського прем’єра Віктора Орбана про те, що Україна ніколи не стане ні членом НАТО, ні – Евросоюзу. Свою думку Будапешт протягом року підкріплював практичними діями, бльокуючи діяльність комісії Україна-НАТО, що викликало невдоволення інших учасників цього бльоку, зокрема США.
Новий етап протистояння відбувся після оприлюднення таємного запису з угорського консульства в Берегові, де відбувалося прийняття в громадянство Угорщини кількох закарпатців – з проханням угорських дипломатів приховувати цю інформацію від української влади.
Україна оголосила персоною нон-ґрата працівника консульства, натомість Угорщина заснувала в уряді посаду „відповідального за розвиток Закарпаття“, чим спровокувала чергове загострення стосунків. Зрештою, після кількох місяців звинувачень та роздумів для угорської посади знайшли прийнятніше формулювання.
Проте черговий спалах українського обурення виклали слова ректора угорського інституту в Берегові Ілдіко Орос про „фашистські методи“ України. Натомість веб-сторінка „Миротворець“ опублікувала прізвища сотень закарпатських чиновників і депутатів, що мають угорські пашпорти, а на дорогах області з’явилися білборди „Зупинимо сепаратистів!“ з портретами трьох угорських активістів Закарпаття, серед яких і згадувана І. Орос. Г. Москаль назвав це антиугорською провокацією і навіть наполіг на втручанні правоохоронних органів.
Щоправда, на провокативні слова І. Орос він ніяк не відреаґував. І така позиція голови Закарпатської ОДА викликає принаймні здивування. Адже у тривалій суперечці Києва і Будапешту він майже завжди на боці сусідів. Весь час критикує українську владу і ніколи – угорську. А стосовно нинішнього виконувача обов’язків міністра охорони здоров’я України взагалі дозволив собі брутальну лайку просто на сесії обласної ради.
Ромський мотив
Ще одним відчутним подразником 2018 року стали стихійні табори закарпатських ромів, які виникли у теплу пору року в багатьох містах України. Знищення зелених зон та антисанітарія призвели до конфлікту з місцевими мешканцями. Розгін такого табору в Києві представниками радикальної організації „С14“ набув широкого резонансу. Далі слідували подібні інциденти у Тернополі та Львові, що, зрештою, призвело до кровопролиття.
Закарпатські роми та пов’язані з ними проблеми опинилися в центрі уваги всеукраїнських засобів масоої інформації. Така ситуація дала і позитивні наслідки: влада і правоохоронці врешті зрозуміли той масив проблем, що ховається за ромським способом життя. І якщо не буде злагодженої і системної роботи з ромами, конфлікти ставатимуть дедалі частішими і гострішими. 2018 рік показав, що іґнорувати цю ситуацію вже неможливо.
„Евробляхарі“
З місцевих подій найрезонанснішими були протести власників авта з чужоземною реєстрацією проти нового закону. Близькість кордону породило тут цілу верству власників (чи псевдовласників?) вживаних закордонних, але не зовсім законних в Україні автівок. На кілька днів вони перекривали дороги та бльокували міжнародні переходи, палили шини, однак‚ не отримали підтримки закарпатського загалу. Все-таки більшість закарпатців законно оформили свої авта і сплатили мито. Ті ж, хитромудрі, що роками цього не робили, даремно сподіваються на солідарність інших. Більше того, їхні силові дії викликали роздратування з боку навіть байдужих пішоходів.
„Евробляхи“ настільки дешево давалися їхнім господарям, що чимало автівок нині просто залишені по той бік кордону на дорогах чи у сільських дворах або й почалося їхнє розбирання на запчастини.
У цілому для пересічного закарпатця 2018 рік видався нічим не гіршим за попередні. Гортаючи підшивки місцевих газет, можна й не помітити п’ятий рік війни, в якому ми живемо. Серед резонансних подій року – смертельний наїзд захмелілого голови Перечинської районної держадміністрації, підозра у хабарництві голови Виноградівської РДА, судова справа проти міського голови Ужгороду. Щоденні новини на закарпатських веб-сайтах починаються зі звісток про автоаварії, які за своєю кривавістю давно перевершили зведення з фронту. Як не сумно констатувати, але на дорогах у нас щодня гине у рази більше людей, ніж від ворожих куль чи мін.
Що нас чекає у 2019 році?
Без сумніву, що наступний рік буде значно політизованішим завдяки президентським і парляментським виборам. Нарешті вилізуть з окопів політичні сили, яких не дуже помітно поміж виборами. І монохромний закарпатський пейзаж одразу стане барвистим і проблемним.
Цікавим для Закарпаття є і становлення помісної Православної Церкви України (ПЦУ), адже область має найбільше православних громад Московського Патріярхату. Тут їх близько 600. В своїй основі вони залишаються стовпами „русского міра“, в кращому разі невтральними до України. Велика частка закарпатців піддається їхній пропаґанді. Великого резонансу набуло нещодавне відео з Хрестовоздвиженського катедрального собору в Ужгороді, де у проповіді настоятель Димитрій Сидор, засуджений свого часу за сепаратизм, відверто глузував з вірних інших конфесій.
Нині московська Церква є останньою розбудованою цитаделлю антиукраїнських настроїв на Закарпатті. Тому послаблення її впливу через зростання помісної Православної Церкви України може стати одним з головних державотворчих завдань на Закарпатті у найближчі роки.
Чи почнеться цей процес у 2019 році – вже незабаром довідаємося.
Ужгород