Наша „Свобода“‚ її світогляд‚ зокрема її мова несподівано стали предметом уваги ню-йоркського російськомовного тижневика „Новый меридиан“. Дуже докладно розтлумачив нам‚ „буржуазним націоналістам“ і „недобиткам“‚ як правильно треба думати і писати‚ як багато добра приніс Україні Радянський Союз на чолі з Москвою‚ а ми‚ бач‚ такі невдячні. І так далі і тому подібне – аж на двох сторінках. Еге ж‚ сумлінно відробляє кремлівські гроші. Хоч не „Russia Today“‚ а все ж аґентурна крапля отрути впаде. Замість обурюватися путінським режимом‚ що довів нещасну Росію до крайньої занедбаности‚ – весь ресурс жовчі витрачають на Незалежну Україну і на українську діяспору у США. Мабуть‚ багатьом читачам соромно за такий викривлений „меридіян“. А тим часом ми охоче визнаєм‚ що багато чого не знаємо і не розуміємо з сучасного життя Росії‚ і щиро захоплюємося багатьма російськими авторами – чесними‚ мудрими‚ порядними людьми‚ довіряємо їхнім поглядам на Росію і Україну. Тому віднині для їхніх текстів‚ що стосуться подій останніх років‚ засновуємо нову рубрику – „Росіяни – про Росію і Україну“.
Спогад про Майдан
Володимир Іскін
…На Майдані я був тричі. Побачити все це в натурі – зовсім не те, що вдивлятися в дрібноту екрана. Це справжній величезний музей під відкритим небом: тисячі людей з усіх кінців України сім’ями і з дітьми йдуть нескінченним потоком вздовж барикад, наметів, квітів, гасел, фотографій. Посмішки і сльози живуть тут поруч.
Я говорив рідною російською мовою, але це не заважало мені швидко знаходити спільну мову з абориґенами Майдану. Ми розуміли один одного з півпогляду: посмішка, ввічливість, доброта, взаємна повага – це найнадійніші паролі для блискавичного контакту з цими простими і дуже різними громадянами України. Я вільно заходив в будь-які будівлі, а в консерваторії навіть пограв на піяно – нікого це не здивувало і не обурило, місто живе звичайним мирним життям, далекою від страху і підозрілости.
В якийсь день старі друзі, які приїхали до мене до Києва з Харкова, привели мене на вечір-концерт групи „Pushkin Klezmer Band“ – ця багатонаціональна команда музикантів виступала в величезному залі-ресторані‚ в оточенні сотень хлопців і дівчат‚ та й людей різного віку‚ й усі від душі веселилися: на весь центр Києва гриміли запальні єврейські, молдавські, німецькі і російські національні пісні. Розходилися пізно ввечорі за вільним навіть від міліції і абсолютно безпечним містом, сідали в напівпорожнє мирне метро, роз’їжджалися в реґулярних і до подиву дешевих порожніх маршрутках.
Одним словом, кругом суцільна „бандерівщина і ніким не керований кримінал“!
Але зараз не про це. Уже не про це.
Після повернення додому я ще раз (за великим рахунком – в останній раз) включив провідні російські телеканали і потрапив в трясовину брехні, провокацій, маніпуляцій, недомовок, перекручень, знущань. З телеекрану війнуло мертвечиною, ненавистю, страхом, ревнощами, заздрістю, злом, підступністю, підлістю.
Але і це вже далеко позаду. За кілька тижнів я переосмислив багато з того, що мені вбивалося в голову зі школи, з комсомолу, зі з’їздів КПРС і навіть останніми ораторами примари СРСР – Ґорбачовом, Єльцином, Путіном. Запідозрив, що мені брехали не тільки про „велику місію СРСР“, а й про так званих „сучасних бандерівців“, „закарпатських фашистів“, „придністровських свободолюбців“, „південноосетинських жертв” і „російських визволителів“. Почитав про все це в різномовних Вікіпедіях, але вже не дивувався.
Мабуть, час перейти до висновків.
1. Мої скромні припущення колишніх років про російську дійсність, викладені в статтях „Концентрат негідників“, „Про людську гідність“ та ін. в блозі на Радіо „Ехо Москви“, тепер перетворилися в стійке переконання: у путінській Росії (а це майже 80 відс. її сьогоднішнього населення, які підтримали путінську аґресію проти України) немає людської гідности, ці росіяни готові жити рабами і дозволяти топтатися на собі своїм ґвалтівникам.
2. Західна цивілізація неспроможна щось пояснити народові, що звик жити в рабстві і в духовній убогості. Важко налякати соціяльним та побутовим дискомфортом злиденних людей з російської глибинки, які цілими поколіннями були позбавлені примітивного унітазу, користуючись „послугами у дворі“. Людям з напіврозвалених будинків, лікарень, шкіл не потрібна свобода, їм досить нескінченних обіцянок і нездійсненних „мрій“. Заради гарного життя дітей і онуків їм адже довелося б вже зараз перестати пити і почати працювати. Для більшости цей жах буде страшнішим‚ ніж примарна „міжнародна ізоляція“.
3. Багато хто намагається вгадати найближчі і перспективні наміри гіганта думки і великого стратега Путіна, він нібито переграв багатьох своїх цивілізованих колеґ, в тому числі в Грузії, в Молдові, в Україні. Моє переконання: Путін – це недалекоглядний кримінальник і дрібний авантюрист. Уповільнена реакція Заходу пояснюється лише шоком, який охопив всіх сторонніх спостерігачів при вигляді цієї мавпи з ґранатою. Тому що „ґраната“ – це 140-мільйонний неадекватний народ, що володіє ядерною зброєю.
4. Численним обожнювачам Путіна і його військового генія в „Кримській війні“ не вистачає ні розуму, ні освічености, щоб вийти з середньовіччя в сучасність: при нинішньому світовому порядку загарбання нових територій не приносить ні слави, ні почестей, ні задоволень. Давно минули ті часи, коли завойовані території віддавали для розграбування воякам-переможцям: ні ешелонів з золотом, ні низок рабинь-наложниць вони з цієї перемоги не витягнуть. Все навпаки: цю масу доведеться годувати, поїти і догоджати так, щоб всі вони були не менш щасливі, ніж самі переможці. У нинішніх умовах це непросто.
5. Мій найрадикальніший висновок полягає в наступному. Ні Путін, ні його послідовники і наближені ніколи не повернуть Крим Україні. У той же час Україна ніколи не змириться з втратою частини своєї території шляхом бандитського загарбання. А з цього однозначно випливає, що Крим повернеться в Україну тільки після втрати Росією своєї державности в нинішніх кордонах. Думаю, що через кілька років „країна Росія“ буде визначена в межах нинішньої Московської области, решту реґіонів або стануть самостійними і незалежними, або приєднаються до сусідніх країн.
Наостанок хочу зауважити, що висловлені мною припущення мало залежать від можливих подій в Слов’янську, Донецьку і навіть взагалі в Україні в найближчі тижні, місяці і роки. Лічильник увімкнув сам Путін, і вже ніхто не зможе скасувати майбутній тектонічний зсув.
Володимир Іскін – головний редактор EXRUS.eu.
21 квітня 2014 року