КРОПИВНИЦЬКИЙ. – У книзі Марини Тарковської „Осколки дзеркала” є згадка про Юрія Нікітіна: „Сіроокий красень, талановитий читець-декляматор Юрій Нікітін протримався у таборі два з половиною роки. Він загинув у бухті Нагаєва у 1940-му році у віці 35 років”.
1 квітня виповнилося 115 років від дня народження Ю. Нікітіна. Його батько Василь Нікітін був першим головою тодішньої Єлисветградської „Просвіти”.
Ю. Нікітін мріяв бути актором і став ним. Після закінчення приватної гімназії він навчався у музично-драматичному інституті, який закінчив у 1928 році. Через рік його батька арештували і заслали у Кахзахстан. А ще через рік – у 1930-му – заарештували його старшого брата Фауста і засудили до семи років концтаборів нібито за участь у повстанській організації.
Ю. Нікітіна запросили до театру „Березіль”, яким провадив Лесь Курбас. Він став фактично вчителем і наставником для молодого Ю. Нікітіна, який працював також у Харківській філармонії та радіокомітеті. У Києві Ю. Нікітін працював з режисером Олександром Довженком у його творчій лябораторії. А невдовзі і сам став викладати сценічну мову у Київському театральному інституті.
На початку 1938 року Ю. Нікітіна арештували і звинуватили у шпигунстві та зв’язках із німецьким консульством. Цілий рік тривали допити й дізнання. Особлива нарада НКВД СРСР відправила його до таборів на п’ять років. Але Юрій був хворим на сухоти і недокрів’я, отож строку відбути не зміг: помер у Маґаданській області на Колимі.
В. Нікітін пережив свого сина на два роки – помер у 1942 році, не повернувшись з Казахстану.