Д-р Тетяна Осташко. (Фото: Стефан Фартушок)
ФІЛЯДЕЛЬФІЯ. – 17 жовтня на форумі Релігійного Товариства Українців Католиків „Свята Софія“ США та Осередку праці Наукового Товариства ім. Шевченка у Філядельфії відбувся виклад на тему „Перші політичні процеси у підсовєтській Україні“. Доповідь виголосила п провідний науковий співробітник відділу історії Української революції 1917-1921 років Інституту історії України Національної Академії Наук України д-р Тетяна Осташко.
За словами доповідачки, поразка національно-визвольних змагань 1917-1921 років в Україні визначила долю багатьох українських політичних і державних діячів. Більшість з них змушена була еміґрувати і на чужині шукати шляхів подальшої боротьби за національну незалежність. Інші – з різних причин залишилися на рідній землі, де їм довелося пройти нелегку дорогу поневірянь і політичних компромісів, яка так чи інакше закінчувалася однаково – політичними репресіями, позбавленням волі і найчастіше – стратою.
Першими цей шлях судилося пройти українським соціялістам-революціонерам – представникам наймасовішої в добу Української революції 1917-1921 років партії, яка об’єднала цвіт української соціялістичної молоді, що з притаманним для початку ХХ ст. захопленням соціялістичними ідеями Карла Маркса і максималістським юнацьким переконанням у невідворотність перемоги світової революції, заходилася будувати в Україні соціялістичну республіку. Саме засліплення соціялістичними ідеалами завадило українським есерам розгледіти, що зусиллями більшовицьких лідерів Російська імперія перетворювалася з абсолютистської монархії на тоталітарну комуністичну державу, в якій її творці не бачили майбутнього для незалежної України.
„В той час, коли національні провідники у нескінченних міжпартійних чварах шукали найбільш оптимальну модель державною устрою і намагалися задовольнити насамперед соціяльні потреби суспільства, російські лідери вели жорстку боротьбу за відновлення імперії в старих дореволюційних кордонах, – каже Т. Осташко. – Вони впевнено стали на шлях політичних репресій, які повинні були забезпечити реалізацію цієї мети, і кожен, хто не вкладався у схему, яку вони пропонували національним політичним елітам, визначалися як вороги нового радянського ладу і нової влади – влади більшовиків. Намагаючись приборкати національно-визвольні рухи і в першу чергу в Україні, яка у 1917 році стала каталізатором розпаду Російської імперії, комуністичний провід поряд із збройною боротьбою готує показові судові процеси над лідерами національних урядів та партій. Одним з перших був організований судовий процес над активними членами Київської організації меншовиків. Але справжньою показовою розправою стало засідання Верховного надзвичайного революційного трибуналу Української СРР у „Справі ЦК УПСР“, який, за задумом його організаторів, мав дискредитувати одну з найбільш популярних серед українського населення політичних сил – Українську Партію Соціялістів-Революціонерів (УПСР). Засідання відбулося 22-30 травня 1921 року в Києві в приміщенні великої залі Пролетарського будинку мистецтв (нині – Національна філярмонія України).
„Ні одна справа у судовій практиці нашої Радянської Республіки не мала такого великого значення і такого політичного резонансу як справа Центрального комітету партії соціялістів-революціонерів“, – зазначалося у преамбулі стенографічного звіту „Справа членів ЦК УПСР“, опублікованогоу Харкові у 1921 року. Засідання революційного трибуналу стало лише заключним актом слідчої справи, яка тривала понад рік і декілька разів перейменовувалася. Спочатку вона мала назву „Справа Центрального українського повстанського комітету“, згодом – „Справа урядів УНР“ і лише на завершальному етапі одержала назву, під якою голосно прозвучала на всю Україну.
„Завдяки розсекреченню матеріялів слідства, які протягом 70 років були закриті для дослідження, з’явилася можливість розібратися як створювалася „справа ЦК УПСР“ і як судили провідників українського національно-визвольного руху, через які приниження та поневіряння їм довелося пройти в умовах „влади трудящих“, прихильником якої багато хто з них деклярував себе в процесі своєї політичної діяльності“, – підсумувала доповідачка.
На завершення доповіді Т. Осташко відповіла на запитання авдиторії.
Товариство „Свята Софія“ США