Вшанували 39 років життя Степана Руданського

Степан Руданський

КИЇВ. – 28 січня у Національній науковій медичній бібліотеці зібра­лися письменники (особливо ак­тив­ними були сатирики-гуморис­ти), науковці, лікарі, студенти, аби вша­нувати пам’ять Степана Руданського. Виконувачка обов’язків директора бібліотеки Тетяна Остапенко наго­лосила на визначній ролі С. Рудан­ського, 186-річчя якого відзначили дружнім письменницьким колом. Невтом­ним організатором заходу став популяризатор творчости поета Анатолій Зубар – журналіст, бібліо­граф.

Народився С. Руданський 6 січня 1834 року на Вінниччині‚ у селі Хо­мутинці‚ в родині місцевого свя­щеника. Мав трьох братів – Григорія, Олек­сандра та Юхима. Батько мріяв про те, щоб син теж став священиком. Після успішного закінчення Шарго­родської духовної школи С. Рудан­ський продовжив навчання у Кам’я­нець-Подільській духовній семінарії‚ потім у Санкт-Петербурзькій духов­ній академії. Проте він мріяв про Петер­бурзьку медико-хірургічну академію‚ вступні іспити до якої вит­римав успішно і у 1855 році розпочав навчання. С. Руданський на чужині не відрікся рідної мови‚ став писати вірші, поеми, баляди‚ переклав ук­раїнською мовою „Іліяду“ Гомера, „Енеїду“ Верґілія, „Демона“ Лер­монтова.

Медико-хірургічну академію С. Руданський закінчив у 1861 році. Він хворів на туберкульозу легень, то попросив призначити його працю­вати на півдні, в Ялті, де одержав посаду міського лікаря.

Ялтинський період виявився у житті С. Рудан­ського доволі плідним. Свої обов’язки він виконував нас­тільки сумлінно, що нерідко забував про власний відпочинок. Зрештою, намагався докласти зусиль, аби заслужити повагу місцевих жителів. Адже він був у Ялті першим вітчиз­няним дипломованим фахівцем-медиком, якому судилося відповідати за санітарний стан міста‚ виконував також обов’язки повітового й каран­тинного лікаря. С. Руданський сприяв побудові водогону, каналі­зації, частину власної землі без­коштовно віддав для спорудження фонтану з резервуарами. З ініціятиви лікаря було засновано першу медичну бібліотеку на Південному березі Криму.

12 років власного життя С. Рудан­ський присвятив Ялті та здоров’ю мешканців. Про пошану до лікаря свідчить його обрання у 1869 році мировим суддею Симферопольсько-Ялтинської мирової округи і нагоро­дження орденом св. Станіслава. Значним був внесок С. Руданського в історію та археологію Криму. Відомий український фолкльорист, бібліограф, критик та громадський діяч Михайло Комаров в біографіч­ному нарисі „Степан Васильович Руданський“ писав, що поет „дуже любив усяку старовину, працював над нею“.

Після прибуття до Ялти молодий лікар вів щоденник, в якому зуст­річаються відомості про будівництво поштової дороги на південному березі, виникнення печерних міст, монастирів Криму. Писав лікар і про давній Сурож, будівництво в Ялті берегових споруд, а також записував розповіді учасників Кримської війни 1853-1856 років, цікавився історич­ним минулим греків, ґенуезців, караї­мів, кримчаків. Записував леґенди, перекази, збирав фолкльор.

Останні роки життя лікаря в Ялті були нелегкими. Він потерпав від інтриґ торговців, спекулянтів, які писали на нього доноси. А коли влітку 1872 року в Ялті спалахнула епідемія холери, С. Руданський ки­нув­ся на її подолання. На жаль, власна хвороба загострилася і серце зупинилося 3 травня 1873 року. За спогадами брата, останні слова С. Руданського були: „Україно моя мила“.

Нащадки не забули видатного українця. Першим могилу С. Рудан­ського знайшов у 1891 році Іван Липа, батько леґендарного лікаря Юрія Липи. Саме І. Липа став іні­ціятором спорудження пам’ятника, на якому викарбовано поетичні рядки С. Руданського: „На могилі не заплаче ніхто в чужині, хіба хмаронь­ка заплаче дощем по мені“. Також він залишив щемливі рядки пісні „Повій, вітре, на Вкраїну“.