Російські засоби масової інформації вже ось три тижні поспіль захлинаються в суперлятивах з приводу виступу Володимира Путіна на міжнародному „Валдайському дискусійному форумі“ в Сочі 28 жовтня. А насправді‚ замість хвалитися і гордитися‚ то був ще один привід вжахнутись з фатальної безвиході‚ куди завів Росію її вождь – людина‚ абсолютно чужа довколишньому світові‚ абсолютно нездатна засвоїти час‚ в який потрапила‚ мовби реінкарнована з далекої ординської доби. (Моторошна загадка: це В. Путін відірвав‚ ізолював Росію від решти людства чи дістав її такою у чорно-магічний спадок від Івана Грозного і Сталіна?)
Згаданий форум цього разу вже був „ювілейний“ – 15-ий з черги‚ й на жодному з них мова не йшла про потребу рятувати Росію від економічної розрухи‚ від очевидного технологічного вдставяння‚ від деґрадації науки й освіти‚ від хвороб і пиятики‚ від масової втечі людей за кородони – мова щоразу йшла про військову могутність‚ про особливу смертоносну ефективність російських ядерних ракет.
Однак‚ В. Путін так довго залякував цивілізоване людство війною‚ що врешті‚ притиснутий до стіни американськими та европейськими санкціями‚ сам злякався. Й от уже пробує увійти в новий для нього образ – миролюбного‚ але при цьому дуже реалістичного політика. Мовляв‚ ми з усіх сил прагнемо порозуміння з Заходом‚ тим же часом він не перестає зазіхати на наш суверенітет. Отож ми просто змушені оборонятися‚ бо оборона – святий обов’язок.
З уст В. Путіна сатанинська хитрість дослівно звучала так: „Аґресор повинен знати‚ що відплата неминуча‚ що він буде знищений. А ми – жертви аґресії. Й ми як мученики потрапимо в рай‚ а вони просто здохнуть‚ бо навіть розкаятися не встигнуть“.
Кремлівські пропаґандисти витлумачують цю дешеву путінську фразу як „геніяльний жарт“‚ і водночас як ґарантований апокаліптичний катарсис вічно праведної Росії: всі опиняться в пеклі лише вона одна – в раю.
У цій же „дискусії“ В. Путін вдався до звичної брехні: „Я прошу усіх тут присутніх мати на увазі‚ що в нашій концепції застосування ядерної зброї нема превентивного удару. Наша концепція – зустрічний удар у відповідь. Коли ми переконаємося‚ що йде атака на територію Росії‚ лише після цього вдамося до удару у відповідь. Певна річ‚ це світова катастрофа‚ але я знову кажу‚ що не ми будемо її ініціяторами‚ тому що в нас превентивний удар непередбачений“.
А тепер що насправді‚ чорним по білому‚ проголошує військова доктрина Росії‚ уточнена у грудні 2014 року‚ тобто вже після загарбання нею українського Криму: „Російська Федерація залишає за собою право застосувати ядерну зброю у відповідь на застосування проти неї чи її союзників ядерного чи інших засобів масового знищення‚ а також у випадку аґресії проти Російської Федерації з застосуванням звичайної зброї‚ коли виникає загроза існуванню держави“.
Чи евроатлантичний світ належним чином оцінить це чергове „валдайське“ лукавство? Даремно В. Путін має себе за спонтанного‚ ексклюзивного гравця‚ дії котрого неможливо передбачити. Так‚ він небезпечний‚ але не як великий стратег‚ а саме як примітив‚ що тягне свою країну в безпросвітність минулого і позаминулого сторіч. Це бачать притомні люди і в самій Росії і‚ звичано ж‚ поза нею.
Наприклад‚ так ось коментує цей 15-ий „Валдайський форум“ відомий американський публіцист Дейвид Сатер:
„Путінський режим хоче відвернути увагу від своїх дій. Вони хочуть просто приписувати свою ворожість і проблеми в стосунках з Заходом русофобським настроям на Заході, а не власним вчинкам… Це нагадує часи, коли Радянський Союз був оточений чужоземними базами. Природно, оточили їх базами, тому що вони погрожували всім, хто жив поруч. Сьогодні та ж сама ситуація, люди за межами Росії реаґують на аґресію. Хто може спокійно дивитися на те, що Росія здійснює вбивства на території їхньої держави? Це кричуще порушення суверенітету чужоземної держави. Це змушує цю державу і тих, хто має з цією державою союзні зв’язки, реаґувати і карати Росію. Те ж саме зі знищенням маляйзійського літака. На ньому були пасажири з різних країн. Цей коридор, в якому летів цей літак, один з найжвавіших міжнародних повітряних коридорів у світі. Корінь зла – в тому, що ті, хто захопив владу в Росії, хочуть за всяку ціну зберегти цю владу, і це вимагає, з одного боку, пропаґанди, спрямованої на власне населення, а з іншого боку – аґресивність проти зовнішнього світу. Тому що тільки в стані міжнародної напружености можна розраховувати на те, що російське населення не буде звертати занадто пильну увагу на зловживання владою її керівником“.
Думка професора Сітон Голл університету в Ню-Джерзі Максима Матусевича:
„Путін перебуває у стані параної‚ тому я сумніваюся у щирості його заяв. Але що це працює на населення Росії, сумнівів нема. Те, що вигідно бути жертвою – це зрозуміло, це відволікає від конкретних вчинків, це зручна позиція, тому що вона знімає відповідальність за конкретні дії, за збитий літак, наприклад, за Україну, за допінґ, за отруєння дисидентів або так званих зрадників, які перебувають за кордоном. Я не знаю, наскільки це справді захворювання. Мені чомусь здається, що це добре розрахований хід, і він досить ефективний…“.
Швидше за все‚ „валдайська“ промова В. Путіна була пробною кулею перед „Мюнхенською конференцією з безпеки“‚ яка має відбутися 30 жовтня‚ але не в Мюнхені‚ а в Мінську‚ столиці Білорусі. В. Путін не має до сказання нічого іншого‚ як далі лякати демократичний світ і в цей спосіб домагатися поступок. Цим і нічим іншим він спробує змусити до компромісів Президента Дональда Трампа‚ якщо їхня зустріч‚ як це очікується‚ відбудеться в листопаді у Парижі‚ на відзначенні 100-річчя від закінчення Першої світової війни. Дуже цікаво‚ що про цю зустріч попросив В. Путін. Чи часом не для того‚ щоб запропонувати: „Скасовуй Дональде‚ санкції‚ тоді я скажу тобі‚ хто демократам вибухівку присилав“?