27 листопада 2019 року в Гайленд Парку, Ню-Джерзі, настоятель Білоруської автокефальної православної церкви Жировицької ікони Божої Матері о. Зиновій Жолобак відслужив Молебень у пам’ять воїнів Слуцького повстання 1920 року. Були урочисто винесені прапор України і прапор Білорусі‚ заборонений режимом Олександра Лукашенка.
У Львові представники білоруської опозиції разом із львів’янами і місцевими політиками теж відзначили національне свято Білорусі – День героїв, заборонений офіційною владою Білорусі, оскільки ця подія пов’язана з історією Білоруської Народної Республіки (БНР) та Слуцьким повстанням. Ці події‚ до яких причетна й Україна‚ мало відомі в українській спільноті.
Підписаний 12 жовтня 1920 в Ризі попередній мир‚ пізніше закріплений Ризьким мирним договором 1921 року, визначив демаркаційну лінію, яка розділила Білорусь і Україну. Білоруська делеґація в цих переговорах взагалі не брала участи. Демаркаційна лінія проходила таким чином, що район довкола Слуцька на деякий час виявився в невтральній зоні, розташованій уздовж цієї лінії.
Слуцьк став реґіональним центром національного руху. Ще у 1918 році в місті був утворений Білоруський національний комітет, який очолив Павло Жаврид. Під час Польсько-російської війни 1919-1920 років Случчина кілька разів переходила від поляків до більшовиків. 11 жовтня 1920 року місто опинилось під контролею поляків.
Інформація про поділ Білорусі між Польщею і більшовиками викликала хвилю протесту в білоруському суспільстві. У місті відновив свою діяльність Білоруський національний комітет. Почали створюватися загони білоруської самооборони. Був створений міліційний корпус із 500 чоловік.
Польські військовики, які готувалися до відступу, не заважали створенню білоруських загонів. Місцеві прибічники ідеї незалежности Білорусі запропонували скликати з’їзд, щоб підтвердити владу БНР на території Случчини. 14 листопада 1920 року почав роботу з’їзд. У його складі було 107 делеґатів. З’їзд ухвалив резолюцію, яка проголошувала владу БНР в Слуцьку і його околицях, і висловив протест проти більшовицької окупації.
Військове командування очолив П. Жаврид. Були зформовані Перший Слуцький полк під командуванням підполковника Ахрема Гавриловича і Другий Грозавський полк під командуванням капітана Семенюка. Ці два полки утворили Слуцьку бриґаду під командуванням Антона Сокала-Кутиловського. Командування військами, у зв’язку з наближенням Червоної Армії, було розміщене в містечку Семежеве.
27 листопада 1920 року почалися бої між білоруськими озброєними формуваннями й радянськими військами. Слуцька бриґада провела декілька успішних атак‚ але їй не вистачало зброї та набоїв. Розгортався партизанський опір. До загонів повстанців приєднувалося все більше і більше людей. Заклику Слуцької ради переходити на її бік послідувала частина солдатів Червоної армії з-поміж селян, які не підтримували політику більшовиків. Більшовики були змушені кинути проти повстанців підрозділи, зформовані з латишів і китайців. Сили були нерівні, і 31 грудня 1920 року Слуцька бриґада з боями відійшла на польську територію, де була роззброєна поляками і розпущена.
Після цього деякі захисники Слуцька повернулися на територію Білорусі, де були знищені більшовиками. Частина солдатів Слуцької бриґади продовжувала збройний опір радянській владі у складі партизанської Зеленої армії до 1930-их років. П. Жаврид був заарештований 1930 року, засуджений до трьох років таборів‚ 1937 року заарештовано повторно, помер 1939 року в Комі.
Частина білоруського суспільства 27 листопада відзначає як День Героїв. Офіційна влада Білорусі іґнорує історичне значення антибільшовицького повстання, як і все, пов’язане з Білоруською Народною Республікою.