Один, так би мовити, з позитивних аспектів короновірусу є то, що маємо більше часу, щоб прочитати докладніше газету, не опускаючи деяких статей та проаналізувати їх глибше, та оглядати деякі програми в інтернеті. Отож прочитав я у тижневику ,,The Ukrainian Weekly” 1 березня рецензію Кристофера Ґулі на його книжку ,,Strangers In a Strange Church? New Faces of Ukrainian Catholicism in Canada”. Ще одна рецензія цієї книжки д-ра Андрія Сороковського була поміщена у ,,Патріярхаті” (ч. 2 (478) 2020) під заголовком ,,Чи запал навернених буде надією Церкви?”.
У обох рецензіях є заяви, що ,,сакраментальна приналежність до української Церкви не означає прийняття української культурної ідентичности. Не обов’язково вчити українську мову”. Кілька разів згадується про пропаґування духовної традиції, а не культурної і фолкльорної релігійности.
Що то усе означає? Мені здається, що наша духовність є тісно пов’язана з нашою так званою культурною та фолкльорною ідентичністю. Культурною ідентичністю не є лише мова, бо і так уже у деяких наших українських церквах уживають неукраїнську мову у Богослужбах. Чи ми маємо позбутися наших вишиваних рушників довкруги ікон, вишиваних хоругов та обрусів? А як би нам святкувати наші великі Свята без колядок, щедрівок чи новорічного віншування? А де подіти наші гаївки, писанки, Великодні кошики до посвячення та наше могутнє ,,Христос Воскрес!” та інші так звані культурні та фолкльорні звичаї?
Ніхто не може і не повинен заборонити кому- небудь навертатися на віру чи обряд, яких він хоче. Ми не можемо замикати церковних дверей перед ніким. Я не маю застережень щодо навернення людей згаданих у книжці чи до їх приналежности до Української Греко-Католицької Церкви. Одначе, може декому все таки імпонує повнота нашого обряду, включаючи духовне, культурне та фолкльорне, бо це все у цілості є те, що робить нас унікальними та привабливими. Треба приймати цілість, а не те, що комусь подобається чи не подобається, бо це може навіть відноситися до догматичних та духовних речей. Не можна бути вибірковими. Ми ж Українська Греко-Католицька Церква.
Патріярх Йосиф Сліпий закликав нас ,,бути собою”, а Митрополит Андрей Шептицький закликав і старався очистити наш східний обряд. В багатьох аспектах часом здається, що ми йдемо в протилежному напрямку. Горе людині, яка перестає бути собою, яка втрачає себе. Отож ідім за дороговказом Патріярха Йосифа та ,,Будьмо собою”.
Юрій Кузич,
Ґлен Елин, Ілиной