Писати про журналіста, опозиціонера, багаторічного політв’язня путінських тюрем Бориса Стомахіна дуже непросто, оскільки в Росії він оточений різними оцінками – від беззаперечного захоплення до погроз та викликів на розправу.
Б. Стомахін виріс в московській інтеліґентній родині, закінчив школу та університет. Змолоду цікавився політикою, заснував разом з однодумцями так зване Революційне контактне об’єднання і почав видавати газету „Радикальна політика“. Організовував демонстрації та пікети, поширюючи свою газетку. Обурені читачі писали доноси, влада почала проти Б. Стомахіна низку кримінальних справ. Б. Стомахін протестував проти встановлення диктатури, проти російської агресії в Грузії, проти військового вторгнення та актів геноциду в непокірній Чечні. „Владу, що встановилась в Росії, можна вже без особливого натягу назвати фашистською“, писав він в статті „Часе, назад!“ в одному з найперших чисел „Радикальної політики“ ще в 2000 році. Людина з такими поглядами не могла лишатись на волі в державі, яку ліпили імперці, що мріяли про світове панування, діти й внуки радянських убивць. Тюрми та концтабори почали заповнювати „ворогами“ режиму й незалежно мислячими людьми. Згодом черга дійшла і до Б. Стомахіна.
Його арештували в березні 2006 року і засудили. Вирок відбував у концтаборі кримінальників, в селищі Буреполом Нижегородської области. Ті свої перші роки в концтаборі він описав в „Буреполомському щоденнику“, де показав цинізм та безглуздість перебування в тій так званій „виправній колонії“, цілковиту абсурдність так званого виправлення чи тюремного перевиховання, свавілля табірної адміністрації.
Під час першого арешту Б. Стомахін зробив, на жаль, невдалу спробу втечі, впавши з 10-метрової висоти. Пошкодивши ногу та хребет, був вимушений після лікування ходити з палицею. Під час недовгого півторарічного перебування на волі, між двома арештами, відвідав Україну, зробив невдалу спробу отримати політичний притулок. Час перебування в Україні, де йому доводилось ночувати просто неба, згадує без жалю й гіркоти, а навіть з радістю й захопленням. Як зізнавався Б. Стомахін в одному з листів, у його родоводі є й українські корені. Свої листи він незмінно закінчує підписом „Борис Стомахін, політв’язень“ , останнім часом додаючи заклик „Слава Україні!“ українською мовою.
Почесний громадянин Чеченської Республіки Ічкерія, лавреат престижних журналістських нагород, Б. Стомахин відновив видання „Радикальної політики“ та співпрацю з інтернет-виданнями борців за незалежність Ічкерії. За доносами провокаторів влада знову почала кримінальну справу проти Б. Стомахіна і позбавила волі у в’язниці Пермського краю‚ де катувались українські політв’язні за радянських часів‚ та в Балашові, що в Саратовській області. Влада не відпустила його навіть на похорон матері, а тюремники майже щодня влаштовують провокації щодо посивілого політв’язня з метою додати йому новий тюремний термін ув’язнення.
Перебуваючи за ґратами, Б. Стомахін стежить за подіями в Україні, з захопленням та неприхованою симпатією відгукуючись на них, наприклад, такими ось віршованими рядками:
Свобода відродилась в Україні,
І „Правий сектор” – лицарі її.
В Московії ми ніби на чужині
Хай навіть в таборах не всі гниєм.
„Російські окупанти – геть з Криму!“, „Відкритий лист москалям“, „Проспект Бандери“, „Крим – це Україна“ – це вже новітні приклади журналістського слова Б. Стомахіна, написані уривками й таємно передані на волю. Шкода, що в Україні та серед української діяспори Б. Стомахін надто мало відомий, небагато українців підтримують його публічними зверненнями, протестами, листами до його балашовської в’язниці. В Києві діє відділення Комітету захисту Б. Стомахіна, створене російськими політеміґрантами, які знайшли притулок в Україні. А день народження Б. Стомахіна – 24 серпня – оголошений Всесвітнім днем захисту цього російського політв’язня.
„Україну я люблю, бував там не один раз, люблю мову, ось тільки Київ‚ він такий з виду весь радянський“‚ „Вже як правило в мене таке склалось – як хороша людина, так українець“ – це рядки з листів Б. Стомахіна до мене з ув’язнення. А ось ще його вірші:
На Хрещатику юрми народу,
Сотні тисяч – і це не межа.
Нині Київ повстав за свободу,
Кинуть виклик Москві він посмів.
Ось, нарешті… І вже не поможуть
На Павловський, на „Альфа” Москві.
І зубами в кремлівській берлозі
Хай полковник скрипить КДБ…
Луховиці, Росія
Борис Стомахін‚ 1974 року народження‚ російський політичний активіст‚ отримав найбільший термін ув’язнення серед усіх засуджених за 282-ою статтею Кримінального кодексу Росії. Вийшов на свободу 21 березня 2011 року і 22 квітня 2014 року знову засуджений до 6.5 років позбавлення волі.