15 червня невтомна і незламна Юлія Тимошенко‚ скромно одягнена і без традиційної коси‚ понад дві години представляла з трибуни конференційної залі „КиївЕкспоПлаза“ свою багатогранну державницьку програму кільком тисячам учасникам форуму „Новий курс України“. Не передвиборну‚ а саме державницьку – з перших же слів ораторка підкреслила‚ що виступає не як політик‚ а як державний діяч‚ маючи намір залучити до реформування України всі без винятку її творчі сили.
Насправді форум мав стати позаконкуренційною зброєю перемоги у виборах 2019 року і покликаний був максимально розширити електоральне поле головної претендентки на пост президента України. Якби вибори відбувалися сьогодні‚ Ю. Тимошенко‚ про це свідчать останні соціологічні опитування‚ перемогла б відразу у першому турі. Її підтримує принаймні половина українців старшого покоління. Але тут переважно йдеться про найбідніших громадян – у цьому‚ проте лише у цьому‚ прошарку підтримка для „Батьківщини“ і її голови сягає 22-24 відс.
Звідси стає зрозумілим‚ чому Ю. Тимошенко представила „Новий курс України“ не як її власний передвиборний проєкт‚ а як стратегію‚ до здійснення якої має бути залучене все українське суспільство. Тому сама мова презентації разюче відрізнялася від усіх попередніх промов ініціяторки форуму‚ створюючи враження‚ що за трибуною – не звичайний політик‚ а ледь не міжнародне світило академічної науки.
Були посилання на великих політиків та економістів‚ на Конфуція і Руссо‚ Рузвельта і Аденавера‚ на сенсаційну працю Дарона Аджемоґлу і Джеймса Робінсона „Чому нації занепадають“ на Ілона Маска і досягнення інформаційних технологій. Були застереження від самоцільного технократизму і цинічного ставлення до природи‚ були дороговкази до „українського Сінґапуру“ – багато було сказано ніби мудрого і ніби актуального‚ і в цьому контексті ідеї і пропозиції Ю. Тимошенко тим більше могли здатися обґрунтованими і перспективними.
Та оскільки „новий курс України“ все ж був окреслений лише в загальних рисах‚ то й оцінки залежали не так від змісту промови‚ як від особистого ставлення експертів чи коментаторів до ораторки. Мабуть‚ найзрозумілішими для усіх присутніх на форумі прозвучали гасла боротьби з корупцією‚ посилення ролі суспільства в житті держави‚ надання громадам права законодавчої ініціятиви‚ перебудова індустрії і сільського господарства за новітніми технологіями‚ створення незалежних від влади судів.
А от утворення Константуанти силами всього громадянсього суспільства і ухвалення нею Основного закону країни – це залишилося для різночитань поміж рядками. Ю. Тимошенко сказала‚ що бачить Україну чисто парляментською республікою‚ але німецького‚ „канцлерівського“ взірця. Можливо‚ саме тому вона до кінця виступу так і не повідомила про свій намір кандидувати на пост президента. Бо якщо цей „новий курс“ матиме практичне втілення‚ то її цілком вдовольнить крісло прем’єр-міністра‚ який‚ за новою Конституцією‚ мав би більше владних важелів‚ аніж президент. На доказ цього Ю. Тимошенко стверджувала‚ що найуспішніші країні в світі – з парляментським устроєм‚ а найбідніші – з президентським.
Добрий знак презентація „нового курсу“ подала представникам малого і середнього підприємництва‚ зокрема фармерам: Ю. Тимошенко визнала‚ і це вперше‚ доцільність продажу землі. Щоправда‚ за французьким зразком – лише маленьким господарствам з правом успадкування у випадку виникнення фармерської династії.
Особливе зацікавлення присутніх викликав намір Ю. Тимошенко скликати Національну раду‚ на 50 відс. складену з представників громадянського суспільства‚ а на інші 50 відс. – з таких моральних авторитетів‚ якими були за життя Патріярх Любомир Гузар‚ філософ Мирослав Попович‚ письменник Євген Сверстюк.
До сумнівних пропозицій належить ідея змінити систему виборів до Верховної Ради в такий спосіб‚ щоб партія‚ яка здобуде перше місце‚ автоматично діставала право більшости і формувала уряд.
Найбільше критичних відгуків спричинила ця фраза Ю. Тимошенко: „27 років політики розвалюють Україну. Це треба припинити“. Їй пригадують‚ що всі ці роки вона сама займала керівні посади в країні‚ вже в 2002 році мала свою фракцію в парляменті‚ була віце-прем’єром і двічі – прем’єр-міністром.
В середовищі опонентів „Батьківщини“ не може також забутися історія десятирічної давности‚ коли Ю. Тимошенко з таким же патосом проголошувала великий політичний проєкт „Український прорив“‚ а закінчився він нічим. Незабутою і непрощеною суспільством провиною Ю. Тимошенко була кабальна для України газова угода з Росією‚ ті вкрай несправедливі 450 дол. за тисячу кубометрів газу.
Взагалі більшість експертів ставить під сумнів можливу зовнішню політику‚ якщо б Ю. Тимошенко прийшла до влади. Попри те‚ що на форумі вона висловилася за проевропейський курс і навіть за вступ до НАТО‚ її заява про потребу негайного миру на Донбасі багатьох насторожила: „Мир потрібен Україні як повітря. Війна перетворилася в ширму для прикриття корумпованої, безглуздої політики влади, у найбільший заробіток для декількох людей. Це те, що сьогодні стримує мирний процес і на дає можливости вести реальні переговори. Я твердо знаю, як і з ким вести переговори про мир“. Але ось про загарбання Росією українського Криму вона не обмовилася жодним словом. А питання дуже серйозне: в який спосіб Ю. Тимошенко збирається принести мир з Росією‚ котра вже віки вбиває Україну і українство? Тому нинішня війна‚ як справедливо визнав і Президент Петро Порошенко‚ є з українського боку національно-визвольною війною.
З приводу цієї дивної обіцянки очільниці „Батьківщини“ відомий львівський письменник Юрій Винничук‚ завжди налаштований іронічно-саркастично до популістичних заяв‚ сказав:
„Це людина, яка ніколи не висловлювалася аґресивно щодо Путіна. Не підтримувала АТО й ніколи там не була. Ні копійки не дала на армію. Якщо вона переможе, відразу відбудеться відхід назад. Дехто каже, що можна швидко закінчити війну. Якщо прийде Тимошенко, то так. Вона подарує Крим, а Путін піде з Донбасу, бо він йому не потрібен. Іншого способу швидко припинити бойові дії нема“.
А от не менш відомий в Україні філософ Сергій Дацюк бачить перевагу Ю. Тимошенко в порівнянні з усіма іншими українськими політиками: „Юля спробувала вийти за межі позиції політика – на позицію державного діяча. Решта – покищо ні. Юля спробувала відкрито говорити з громадою. Решта – покищо ні. Юля запросила інтелектуалів і спробувала говорити з ними про те, про що вони самі говорять. Решта – покищо ні. Ви не вірите їй, хоч вона і пробує. І ви збираєтеся вірити тим, хто навіть не пробує? Ви вважаєте, що Юля грає в гру „перезаснування разом з громадою“? Грайтеся з нею. Висувайте вимоги щодо дій супроти корупції та олігархів. Робіть свої ставки, змушуйте дотримуватися обіцянок. Громаду кидали і будуть кидати, поки вона не почне діяти жорстко, як в бізнесі, де за кидок треба відповідати…“.
То‚ може‚ на цей раз і справді все буде інакше?