У тритомнику „Історія української діяспори на сторінках часопису „Українські Вісті“, який побачив світ завдяки Фундації ім. Івана Багряного, вміщено відомості про понад 37 тис. матеріялів на різні теми українського буття в світі. Складовою частиною цього унікального видання зокрема є матеріяли про перебування українців у таборах для переміщених осіб (ДіПі) в Німеччині та Австрії після Другої світової війни. Цій темі присвячено щонайменше 2‚000 дописів.
Один з них, автором якого є В. Голуб, присвячений зустрічі українців з Елеонорою Рузвельт, яка відіграла важливу ролю у тому, що США прийняли тисячі й тисячі тих, хто, перебуваючи у таборах ДіПі, не захотів повертатися до злочинного сталінського СРСР.
У матеріялі „Елеонора Рузвельт в українському таборі“ („Українські Вісті“, 30 жовтня 1948 року) йдеться про відвідини високою гостею українців табору Ґренадірказерне в Цуфенгавзені. Ця подія відбулася 24 жовтня 1948 року. За словами автора матеріялу, того дня в усьому відчувалась урочистість і деяке хвилювання. Чисто, по-святковому вдягнені таборяни вишикувалися вздовж дороги, що перетинала табір. О 10-ій годині до брами табору почали прибувати численні авта й мотоцикли, журналісти, німецька поліція, представники Злученого Українського Американського Допомогового Комітету.
„У високій сивій пані в чорному пальті пізнаємо свого великого оборонця пані Рузвельт, яка прибула у супроводі генерала американського війська, військового губернатора на Вюртемберґ-Баден та інших осіб“, – йдеться у матеріялі.
Хлібом-сіллю високу гостю привітав голова українського табору мґр. Кудрик. Урочисту подію фіксували численні фотокореспонденти мюнхенських та штутґартсьских німецьких часописів, а також представники української еміґраційної преси.
Після подяки та потиску рук, йдеться у матеріялі, Е. Рузвельт у супроводі інших гостей „запрошують до таборової світлиці, де експоновано все найкраще, що створили працьовиті руки таборян. Безліч вишиваних суконок, серветок, обрусів, різьбарських виробів, взуття приваблювали увагу числених гостей на чолі з п. Рузвельт. Вони роздивлялися, розпитували про працю таборян, про таборові майстерні, кількість працююючих – усіх вражала тонка робота“. Е. Рузвельт відповіла на запитання, які стосувалися долі ДіПі й сама цікавилася причинами того, чому саме українські еміґранти не бажали повертатися до СРСР“.
Це оповідь лише про одну з численних подій, відомості про які містить унікальний тритомник „Історія української еміґрації“, презентації якого вже відбулися в Києві, Миргороді (Полтавщина), Ходорові (Львівщина) та інших містах України. Ці презентації – вкрай важливі, вони завжди велелюдні й засвідчують незглибне зацікавлення українців до такої, ще й досі малодослідженої теми, якою є тема різних сторінок буття української еміґрації після Другої світової війни.