Basic HTML Version
Зі спогаду Антона Лака:
„...Найстрашніша була весна 33-го року, коли, наприклад, в місті Кре
менчуку сотнями збирали трупи по вулицях щоденно, а це продовжува
лося аж до літа, поки вже з'явився новий врожай... Це був дуже малий
врожай, бо земля не була засіяна. Як переносили цю зиму селяни? Зиму
33-го? Багато з них, особливо старого віку люди, нікуди не рухалися.
Вони надіялися, що може будь якісь зміни, можливо, дістануть якусь до
помогу. Я бачив, як ті старші селяни просто лягали в хатах, перемучені
голодом, попухлі і в такому стані кінчали своє життя...
Зі спогаду Василя Жураховського:
,,...Я ходив такий, як скелет, ходив по полі, де картопля була, збирав
весною суху картоплю, що залишилася в землі, й так помагав сестрі і
двом братам, поки ті не повмирали, а сестру одна єврейка - Коган, я їй
ніколи того не забуду, прийшла й забрала в дитячий будинок, а інакше і її
не було б... Я не бачив людожерства - в нас не було - але я бачив жахли
ві речі, що цілі родини повимирали...
Зі спогаду Ніни Сторчай:
,,...І ми пережили дуже великий голод. У мене помер брат - молодший
на два роки - з голоду. А в сестри моєї страшої помер син з голоду і по
ловина родини... Люди їли собак. Я один раз ішла до наших сусідів, а
вони варили кота. І вони з'їли того кота, а мені й кісточки не дали...".
Зі спогаду Марії Панченко:
,,...І як уже не стало що їсти, то дідусь просто так ліг і помер... Вже в ньо
го не було жодного потягнення до життя. Помер першим дідусь. Тоді глибо
кої зими помер його найменший син, було йому може 18-19 років. Ми жили
по сусідству, і вже було дуже тяжко. Але як мій тато працював коло коней,
то та трава називається вишіль і з неї висипалося насіння. Він згрібав те насін
ня, приносив додому і мама його в ступі товкла, робила так як millets, а з
нього - пшоно... Але все те вичерпалося - і вже нема нічого. Приходить вес
на. Почали пухнути. Батьків брат попух, ноги попухли. Сидить на печі, кри
чить, не може злізти. Ми діти, ще бігаємо, з такими пухлими животами, як
ото показують тепер голод в Етіопії. Не можу дивитися...".
Зі спогаду Валентини Козин:
„...Мій чоловік з Київщини, біля Фастова, він каже, що в його селі ви
мерло три чверті населення - умирали всюди, під парканами, на полях
були мертві люди... Він пригадує, почався голод вже восени 32-го року, бо
тоді почали забирати всіх заможніших селян і всі харчі забрали від них.
Відвозили їх у Фастів, а звідти - на Сибір. Каже він, що в його сестри чо
ловіка так сховали хліб, що на стріху насипали пшеницю, закрили бляхою,
а потом зверху щось насипали. Комсомольці прийшли шукати, знайшли ту
57