Basic HTML Version
Віденського університету, бо аж 305 (171 на теольогію, 80 на права, 48
на фільософію і 6 на медицину), у Кракові буде їх понад 200, и в Празі
пара десяток. їх від'їзд зі Львова був такою величезною маніфестаці
єю, яку не все Львів бачить".
Обранці до парляменту намагалися звернути увагу на кривди щодо
української меншини. 31 січня М. Л. повідомляв: „Австрійський парля-
мент збереться 3 лютого с. p., а тимчасом радить буджетова комісія, до
котрої з поміж руськіх послів належать пп. Барвінський і Романчук. Оба
вони підносили кривди, які діють ся Русинам в Галичині, так пр. під час
дебати над шкільництвом посол Романчук вказував на польшенє руськіх
дітей в народних школах, на недостачу руськіх середніх шкіл, а наконец
домагав ся утвореня при Краєвій раді шкільній окремої руської секції,
але міністер Гартель у своїй відповіді поодиноким бесідникам не посвя
тив ні одного слова домаганням Русинів".
Така навмисна неуважність до важливої справи викликала студент
ський протест. 4 лютого у Відні, повідомляла „Свобода", відбулось віче
руського студентства з питання руського університету у Львові. Зібрало
ся 300 студентів. Головний реферат виголосив студент права Євген Косе-
вич. Він закликав молодь „вжити радикальних методів". Коли студент
права Михайло Лозинський сказав у промові, що „релігія - то приватна
річ", підняли „малий шум студенти теології".
Нарешті розпочав роботу Віденський парлямент і М. Л. написав 22
березня (ч. 16): „Посол Барвінський виголосив у парляменті промову в
справі руського університета, а посол Романчук переходив по черзі
кривди Русинів на полі всіх галузей шкільництва. Але Рутенець усе Ру-
тенцем. Хоч кривд тих тьма темна, хоч австрійський міністер просвіти
Гартель прямо закпив собі з виводів Романчука, то все таки в Роман-
чука найшла ся охота віддати похвалу безсторонности п. Міністра та
його прихильности до Русинів".
Усе ж вдалося привернути увагу влади до студентської проблеми. 8
травня М. Л. написав до „Свободи" (ч. 19), що сенат Львівського уні
верситету хоче повернення українських студентів з інших вищих шкіл,
а тому схвалив постанову щодо прав української мови в університеті.
29 березня було видано з цього питання рескрипт міністерства освіти.
Хоча нічого нового у ньому не було, бо й раніше австрійські закони пе
редбачали, наприклад, що на заяву треба відповідати мовою заявника,
але усе ж містилася у рескрипті обіцянка, що студенти дістануть усе,
чого вимагають, коли повернуться до Львова. М. Л. провістив у своїй
статті: „...На Львівський університет студенти вернуть колись, аби в
своїм краю, на ріднім ґрунті вести далі завзяту боротьбу не лише за
університет, але й за всі наші національно-політичні та суспільно-еко
номічні права".
25-27 липня у Львові відбувся з'їзд студентів, на якому зазначалося,
що після рескрипту повернулося багато студентів, які залишили уні
верситет наприкінці 1901 року, але усі вони продовжать обстоювання
своїх національних прав.
50