Basic HTML Version
Левко ХМЕЛЬКОВСЬКИЙ
„ВЧИСЯ АЖ ДО ГРОБОВОЇ ДОШКИ"
Винесений у заголовок рядок узятий зі статті Антона Бончевського,
який 10 квітня 1902 року (тоді цей місяць називали - цветень) писав у
„Свободі": „Наука і просвіта - се багатство, якого, братку, не купиш за
жадні гроші, се ціна, після котрої днесь осуджують вартість чоловіка.
Хоть би ти, чоловіче, вбирав ся в найдорожчі гадваби (силк) і цілий
від стіп до голови аж яснів від золота, а если ти темний як ніч та не-
просвічений і дурний як міх, то за тебе не дасть ніхто ані зломаного
цента, люде будуть тримати тебе за помело. Те собі затям, Русине! Па
м'ятай, що твої предки знали вартість науки і просьвіти, коли зістави
ли приповідку: вчися аж до гробової дошки".
З року в рік тема просвітництва була провідною на сторінках „Сво
боди", і рік 1902-ий, числа якого я перегорнув для написання цієї стат
ті, не становив винятку. Загалом у висвітленні теми народної освіти в
газеті можна виділити чотири напрями. „Свобода" заохочувала земля
ків до навчання, розповідала про конкретні досягнення науки у світі,
інформувала про розвиток української (тоді писали - русинської, а
мову називали - руською) освіти у Галичині і в Америці, а також вела
збір коштів на цю важливу справу.
Як свідчать у своїх листах читачі „Свободи", її публікації вигідно від
різнялися щодо ставлення до просвітництва від нечисленних на той час
інших українських газет. Л. Дедул з Еуреки, Савт Дакота, писав 27 берез
ня: „Я ніколи не сподівав ся почути руського слова, коли приїхав 10 літ
тому до Америки, а про руську газету й не думав. Але тепер руський
язик можна всюди почути і руська газета просвічає свій народ. Тож стій
мо за свою руську газету „Свобода", читаймо єї і тішмо ся нею».
Михайло Югас зі Скрентону в Пенсильванії 18 грудня писав у газе
ті: „Наша „Свобода" ничь пише, а правду, і є газета пожиточна й на
роду приємна, бо тілько такої газети наш народ потребує для ширеня
віри і народности і поддержаня науки". У тому ж числі фармер Ан
дрій Романів з Канади додає: „Коли в неділю зачав читати „Свобо
ду", то аж сплакалем, як то бідни діточки по тих фабриках бідують.
Таж на світі ще є досить вольної землі. Канада може примістити хоть
би й Русь цілу". Андрій Романів на той час вже 5 років жив у Канаді і
писав з власного досвіду.
У важкі для українського заходу часи багато людей виїздило до
Америки на заробітки. Каменяр Марко Вайнер у великій поезії, вміше
ній у ч. 45, писав:
47