Basic HTML Version
(особливо в порівнянні з історичними особистостями і літературними
персонажами) ми виглядаємо недотягнутими, недорозвинутими.Таке
відчуття, мовби наші груди і голова губилися в проблематичному тума
ні. Тому ми так невпевнені у своїй ролі, ролі долі і місця. Поки ми не
вмерли, нам завжди чогось бракує. Кінець - усій справі вінець.
Ми свідомо заздримо цільності вмерлих: вони вже вив'язалися з про-
міжкового становища, набули чітко окреслені характери, дожили, довті-
лились. Звідси така цікавість до свого кінця, гадання, передбачення, по
шуки навпомацки останньої точки, вирішальної риски. Нас приваблює і
спокушає самогубство, обіцяючи вигідну угоду, яка дозволяє нам за
власним вибором і рішенням дістати решту суми і розписатися в одер
жанні. Проте певніше цієї розписки - прийняти смертну страту з проголо
шеним вироком, який надає жертві право бути присутньою при його ви
конанні й усвідомити себе в істинній готовості і закінченості. Приречені
на страту в одну мить виростають наполовину, і якщо вони зуміють збе
регти присутність духу, кращого способу розрахунку годі уявити.
Людська доля в ідеалі вловлена в жанрі трагедії, яка й розігрується в
напрямі до смерти. В трагедії смерть стає ціллю і стимулом дії, під час
якої особистість встигає виявити себе до решти і, досягнувши завершенос-
ти, виконати призначене. Ми дивимося на все це стрімке і фатальне набли
ження до загибелі й радіємо, що герой вдостоївся такої обраности, що він,
ледве народившись, запевнений, і вся його біографія обставлена, як підго
тування до кінця. В його долю і характер смерть закладена як зернятко, й
коли воно на наших очах проростає, ми відчуваємо захват перед цією ві
рністю долі, яка перетворює зусилля життя у смертний подвиг.
Трагедія в ідеї уподібнюється страті, але розтягає вирок до розмірів
природного людського дозрівання, створюючи видимість невимуше-
ности і свободи в русі найкоротшим, наперед визначеним шляхом. За
гибель героя виправдана, завойована, зароблена життям, і ця рівнова
га народжує почуття гармонії. Навпаки, в долі „міщуха" смерть майже
комічна: жаба цицьки дала, вдавився кісткою... Жалюгідність такої
участи в її випадковості (жив-жив й раптом ні з того, ні з сього вмер) -
у відсутності зв'язку між життям і смертю. Але ще страшніше, коли в
знак покарання Провидіння відвертається від обридлої людини й до
зволяє їй згинути ганебною смертю...
Просімо ж в долі чесну, гідну смерть, і в міру сил рухаймося їй назу
стріч, щоб у найкращий спосіб виконати нашу останню і головну справу,
справу всього життя - вмерти.
Думки про Бога - невичерпні і великі, як море. Вони заливають, в них
тонеш з головою, з руками, не досягаючи дна. Бог в нашій свідомості
-поняття настільки широке, що здатне виступати як власна протилеж
ність навіть в рамках єдиної релігійної доктрини. Він - непізнаваний і
впізнаваний скрізь, недоступний і ближчий , ніж найближчий, жорстокий
і добрий, абсурдний, іраціональний і безмежно логічний. Жодне інше по
няття не дає такого розмаху в коливанні змісту і не надає стількох мож-
222