Basic HTML Version
душа є частиною природи речей, світ
-
божественна мрія, з якої ми кож
ної миті можемо пробудитися до краси і певности дня. Ідеалізм - це гі
потеза для зрозуміння природи з допомогою інших принципів, ніж ті, на
яких ґрунтується теслярство чи хемія. Все ж, якщо ідеалізм заперечу
ватиме існування матерії, то він не вдовольняє потреб духу. Він залишає
Бога поза мною. Я опиняюся у зачарованому лябіринті моїх відчуттів і
блукаю в ньому без цілі і без кінця. Тут душа противиться ідеалізмові,
бо він с перепоною для пристрасти, відмовляючи чоловікам і жінкам в
субстанціональному існуванні. Природа в такій мірі сповнена людським
життям, що в усій її цілості і в кожній часточці є щось людського. Проте
така теорія робить природу чужою для мене, і ніяк не пояснює тієї на
шої кровної споріднености з нею, яку ми визнаємо.
Нехай же покищо, за теперішнього стану нашого знання, ця теорія за
лишиться просто як корисна початкова гіпотеза, яка говорить нам про
одвічне розрізнення між душею і світом.
Але коли ми, підіймаючись крок за кроком невидимими сходинками
думки, почнемо запитувати себе, звідки взялася природа і що є її ціл
лю, тоді з надр свідомости виникає не одна істина. Ми дізнаємося, що й
найвище є доступне людській душі; що лячна всезагальна сутність, яка
не є ні мудрістю, ні любов'ю, ні красою, ні силою, а є всім в одному і є
цим кожним одним - це і є те, задля чого всі речі існують, і те. завдяки
чому вони є; що дух творить; що по той бік природи є дух і пронизує
всю природу; єдиний, а не складений з часточок, він діє на нас з-поза
нас. тобто не через простір і час, але всередині душі, через нас самих;
тому той дух, який є Найвищим Буттям, не творить природи довкола
нас, але дає її через нас. подібно як дерево дає нове гілля і листя через
старі пори. Як рослина корениться в землі, так людина - у Божих гру
дях; людину живлять невичерпні джерела, з яких вона дістає силу,
коли тільки потребує її. Хто годен обмежити можливості людини? До
сить раз вдихнути повітря вищих сфер, дістати нагоду споглядати спра
ведливість та істину в їхній абсолютній природі, -і ми збагнемо, що лю
дині відкрито доступ до усієї душі Творця, що людина сама є творцем,
якщо мова про конечне. Ця точка зору підказує мені, де лежать джере
ла мудрости і сили, і вказує на доброчесність, як на
„Той золотий ключ,
Яким відчиняють двері у вічність...".
Неспростовне свідчення істини бачу я тут, і погляд цей надихає мене
творити мій власний світ через очищення душі.
Світ розвивається з того самого духу, що й тіло людини. Світ є даль
шим і менш виразним втіленням Бога, проєкцією Бога у галузь несвідо
мого. Проте світ відрізняється від плоті в одному важливому сенсі. Свіч
не підлягає примхам людської волі так. як підлягає їм тіло. Ми не годні
порушити його гармоніііну впорядкованість. Ось чому він служить для
нас наочним проявом Божественного заміру. Це міцний фундамент і,
озираючись на нього, ми можемо усвідомити, як далеко ми відійшли від
219