Basic HTML Version
Бхіли приїжджають на свято цілими родинами і живуть тут два дні. Піз
но увечорі, коли вони беруться за приготування їжі, на схилі пагорба засві
чуються сотні багать. Всю ніч вони співають і танцюють при цьому світлі.
Це свято здалося мені, міському мешканцеві, надзвичайно мальовничим
і цікавим. Одначе десь у глибині душі весь час мучило мене запитання: „Л
де ж справжні бхіли і їхня традиційна культура, яку я сподівався побачи
ти?".
Я був серед бхілів, спостерігав, як вони виконують важливий для них
ритуал, але, на мій великий подив, виявив, що вони нічим не відрізня
ються від індусів. Вони здійснюють ті ж обряди кремацій і опускання
праху у воду, що й індуси, котрі приїжджають з Бенаресу чи з Алахаба-
ду. Вони вірять у тих самих богів і богинь.
Заглибившись у вивчення цього питання, я зрозумів, що і звичай поша
нування у Венешварі померлих предків, і поклоніння богам індуського
пантеону не має нічого спільного з первісною культурою бхілів. Бхіли
запозичили всі ці ритуали від індусів протягом останніх декількох сто
літь - під впливом таких реформаторів, як Сурмал Дас, Говіндгірі Гопа-
лія і Мавджі Магарадж. Сприйнявши проповіді цих святих, бхіли зре
клися багатьох своїх недобрих звичок - тяги до алькоголічних напоїв,
вживання м'яса, безглуздих жертвоприношень та багатьох інших. Навіть
той факт, що свято Венешвара стало відзначатися після смерти Мавджі і
освячення храма Вішну, свідчить про те, у якій мірі цей реформатор по
сприяв розповсюдженню серед бхілів індуських звичаїв.
Однак, яе нерідко трапляється з місіонерами, святі проповідники, які
пристрасно прагнули навернути бхілів в індуїзм, намагалися зруйнувати
все, що було пов'язане з традиційною культурою бхілів, викорінити пер
вісні вірування і ритуали. І все ж, незважаючи на сильний тиск, який пле-
мя чуло на собі впродовж декількох сторіч, воно зберегло дещо зі своїх
найдавніших цінностей. Наприклад, віра в необхідність задобрити душі
предків, аби вони дозволили живим жити в спокої, збереглася донині.
Культ предків досі залишається невід'ємною життєвою вартістю. Саме
тому зберігся звичай ставити шіри. Так називаються поставлені на підви
щенні або на постаменті різні кам'яні плити, котрі можна бачити у
бхільсьлих районах - на південному заході Раджастхану, у деяких райо
нах Гуджарату і Мадхья Прадеш. На плитах з чорного граніту або з іншо
го каменю висічене зображення однієї чи двох постатей, котрі мовби сим
волізують осіб, в пам'ять яких плити споруджені. На більшості з них
вказані дати народження і смерти.
Звичай поклоніння шірі не має нічого спільного ні з ідуїзмом, ні з іс-
лямом. Швидше він нагадує культуру аборигенів і ритуали кам'яного
віку. Сама ідея ставити камені або дерев'яні стовпи, прикрашені зобра
женнями людей, під відкритим небом, поза стінами склепу чи храму,
значною мірю характерна для аборигенів. Отже, звичай ставити шіри є
пережитком якогось дуже давнього ритуалу пошанування померлих. Бхі
ли, напевно, виконували його задовго до того, як індійські реформатори
привчили їх до нових звичаїв. У більшості корінних племен тіла покійни-
216