Page 188 - ukr

Basic HTML Version

У турків зформований досить цікавий геополітичний погляд на по­
страдянську територію. Вони її поділяють за історично-етнічним прин­
ципом на „Русья", до якої належить відповідно Росія, Білорусія та
Україна, на Прибалтійські країни, близькі до північних держав - Фін­
ляндії, Норвегії й т. ін., та на „турецькі республіки" - Узбекистан, де
турецька мова функціонує як державна, Киргизстан, Казахстан, між
якими історично склалися тісні зв'язки. До них наближені Таджикис­
тан, Грузія, Вірменія як стратегічні партнери.
Більшість турків ототожнюють Україну і „Русья" також через недостат­
ність політичної реклями та незацікавленість української держави в ство­
ренні позитивного образу. Це призводить до певних непорозумінь. Напри­
клад, перші чотири дні після землетрусу всі канали вели пряму трансляцію
з місць катастрофи. У той же час інформували про допомогу, надану тією
чи іншою країною. На другий день повідомили про значну допомогу з Росії -
рятувальники, техніка, харчі, медикаменти і т. ін. Через деякий час виникли
проблеми в організації рятувальних робіт - незнання турецької мови ряту-
вальниками-чужоземцями не дозволяло швидко працювати. Було виголо­
шено звернення до тих, хто знає інші мови і може допомогти. Серед мов,
фахівці з яких були потрібні, української не було. Наскільки ж великим
було моє здивування, коли, повернувшись в Україну, я почула в новинах
звістку про те, що українські рятувальники успішно працюють у Туреччині і
склад допомоги відповідає тому, що було „приписано" турецькими засобами
масової інформації Росії. У цьому випадку українські рятувальники плідно
працювали на користь Росії в очах турецького суспільства.
Подібна ситуація і з товарами українського виробництва. Мало хто знає,
що „Таврія" і „Жигулі", яких в Туреччині немало, виготовлені в різних кра­
їнах. Широкий загал не в стані розрізнити російські, українські та білоруські
товари, хоч загальна думка про них є одна і звучить так: „Малоестетичні, не
економні, але надійні". Наприклад, з бляхи витраченої для виготовлення од­
нієї „кени" українських консервів, турки виготовили б мінімум дві. Можли­
во, тому майже половина суден українського морського та річкового фльо-
ту була передчасно списана і відтранспортована до Туреччини для переплав­
лення „на голки". Туди ж пішло і обладнання непрацюючих державних під­
приємств - ніби для погашення боргів з заробітньої плати.
Залишимо сучасність і подивимось в історію. Українці звикли пишатися
своєю історією, вони свідомі того, що колись Україна відігравала значну
ролю на політичній арені світу. Це один з мітів, який прищеплюється з ди­
тинства. На ньому базується національна ідея. Але кожен народ дивиться на
історичні події з позицій власної національної ідеї. Ніхто не заперечує, що
зв'язки українців з турками давні. Найголовнішими їх репрезентантами ви­
ступають, звісно ж, козаки та яничари. Наскільки ж приголомшує те, що
про запорізьких козаків турецький загал просто нічого не знає. А зовнішний
вигляд яничарів нічим не відрізняється від традиційного вигляду запорізь­
ких козаків: одяг, вуса, постава. До того ж, ці підрозділи османської армії
були елітними, щось на кшталт Національної гвардії України.
188