Basic HTML Version
сіть Ніколая Івановіча Костомарова пожаловать к нєму на дачу в воскрс-
сєньє 28 сєґо Іюля в час пополудні..." Про результат розмови на дачі пові
домляє довідка: „Г. Костомарову лічно обьявлєно ґ. Міністром, как слє-
дуєт ему поступать в подобних обстоятєльствах".
До чести Костомарова, слід сказати, що він так і „не покаявся"; якщо
й притих, то не назовсім. Принаймні, і пізніше, в 1870 році він знову ви
ступатиме на захист прав української мови...
А тоді, в 1863-му, його голос прозвучав, як крик відчаю вченого й ін
телігента, який чимало зробив для того, щоб Україна з її історією й куль
турою не зникла, як Атлантида... Пишучи листа Валуєву, Костомаров
відчував, бачив, що короткочасна „відлига", яка настала була для укра
їнства після смерти Миколи І, уже закінчилася. Припинив існування
журнал „Основа", пригасла справа з організацією українських недільних
шкіл, у середовищі „шістдесятників" з'явилися настрої зневіри, а П. Ку
ліш узагалі подається до Варшави, щоб служити в царській адміністра
ції. Тим ціннішим був цей майже самотній голос людини, яка служила
справедливості та Істині...
„Совокупноє обсуждєніє"
Намір П. Валуєва дійти до спільної згоди стосовно доцільности чи
недоцільности видання книг українською мовою для народу, зрештою,
зайшов у глухий кут. За бюрократичною російською традицією, „сово
купноє обсуждєніє" дуже затяглося. Оберпрокурор Святійшого Сино
ду роздумував цілих півтора року! Можливо, тому, що сама проблема
здалася йому не більше як „прічудлівой літєратурной затєє", хоча й із
небезпечним політичним підтекстом.
Проте вирішальним чинником, який зумовив такий, а не інший кі
нець історії з секретним валуєвським циркуляром, виявилася особлива
думка міністра народної освіти О. Головіна. Забороняти видання мож
на за „мислі, в ніх ізложенниє, а нє за язик, на котором напісани",-
вважав Головін. До того ж, заборони завжди викликають гнів і обу
рення в тих, чиї національні почуття зачіпаються, - отже, чи доцільно
урядові запускати „бумеранг"?
Наштовхнувшись на факт „разномислія", П. Валуєв доповів по інстан
ції, що „означєнний вопрос подлєжіт дальнєйшєму обсуждєнію в законо-
датєльном порядкє". Справу відклали в „довгу скриню"...
Втім, свою лиху місію секретний циркуляр устиг виконати: 1866 року
українською мовою не було видано жодної книжки.
167