Basic HTML Version
Справа в тому, що в Царстві Польському саме в цей час палахкотить
вогонь повстання, мета якого - незалежність Польщі. 1 травня 1863 року
повновладним диктатором Польщі призначили Михайла Муравйова, про
званого за жорстокість „вішателем". Дуже швидко він став кумиром
мало не всієї Росії, яка переживала неабияке піднесення націоналістич
них почуттів. Ідеологи слов'янофільства співали Муравйову осанну як
рятівникові „єдиної і неділимої" держави. Але не тільки вони - вся імпе
рія славословила деспотові, підкорювачеві Польщі. О. Герцен назвав це
загальне очманіння своїх співвітчизників „патріотічєскім сіфілісом".
Вішатель став національним героєм. Навіть такий освічений росіянин,
як князь П.Вяземський, і той писав: „он казніл по долґу своєму..."
„Нє било, нєт і бить нє можєт..."
Послання київського цензора Новицького міністрові внутрішніх
справ Валуєву з 'явилося тоді, коли страх за „єдино-неділиме" дер
жавне тіло Росії переповнював свідомість мільйонів чиновників ім
перії. Отримавши його, Петро Олександрович розпорядився підготу
вати листа на ім'я Олександра II. Лист цей архіви зберегли і тепер ми
можемо скласти повніше уявлення про т.зв. Валуєвський циркуляр.
Але спочатку кілька слів про його „автора".
П.О.Валуєв (1814-1890, до речі - зять князя Вяземського!) звернув на
себе увагу своєю „Думою русекаго", написаною від враження падіння Севас
тополя. Про російські порядки в записці молодого курляндського губерна
тора Валуєва сказано словами, на які вони й заслуговували: „веєобщая офі
ціальная ложь". В епоху Олександрівських реформ Валуєв-ліберал виявився
„саме тим": його ораторський хист, представницькі манери, вміння багато й
швидко працювати помітили. Протягом шести років (з кінця 1861-го) П. О.
Валуєв посідав пост міністра внутрішніх справ. Його репутація віддзеркали
лася у статтях, уміщених у старих енциклопедіях. „Космополіт, маркіз у Ро
сії"', „людина фраз, а не справ"; опозиціонер у питанні земельної реформи - і
прихильник реформи земської; противник обрусителя Польщі Муравйова -
і, водночас, апологет офіціозної преси французького зразка.
Звертаючись до царя стосовно малоросійських видань, Валуєв акурат
но переказав текст подання Новицького. Але додав і нові акценти, зокре
ма - звернув увагу на те, що раніше „проізвєдєнія на малороссійском
язике імєлі в віду лішь образованниє класси Южной Россії, нинє жє прІ-
вєржєнци малороссійской народності обратілі свої віди на массу нєпрос-
всщьенную". Тобто - зайнялися виданням букварів, граматик, географій,
організацією недільних шкіл. Валуєв пропонував розглянути питання про
видання українських книг для народу спільно з міністром народної осві
ти, обер-прокурором Св. Синоду і... шефом жандармів. А поки такого
„совокупного обсуждєнія" не було, то міністер Валуєв зробив цензорське
розпорядження, щоб „позволялись к печати только произведения на ма
лороссійском язикє, прінадлєжащіє к області ізящной літератури; про
пуск же кніг на том язикє рєлігіозного содєржанія, учебних і вообщє на-
значєнних для пєрвоначального чтенія народа пріостановітея до разрєшє-
нія настоящєґо вопроса".
165