Basic HTML Version
городи їх і до сьогодні. Через те називали їх греки „Велика Скитрія".
Про розселення тиверців і уличів на Черноморщині, Приазов'ї та в
українській Бесарабії писав також уславлений український історик-
академік Михайло Грушевський. (Не слід також випускати з уваги те,
що на картах „Літопису Руського" та картах М . Грушевського до
„Ілюстрованої історії України" за XIII століття Чорне море позначене
як Руське, а не Новоросійське...).
Не оминали цього питання й відомі дореволюційні російські істори
ки. С. Соловйов писав, що половці намагалися відтиснути русичів од
Чорного моря. За словами цього історика, зв'язок Русі з Чорним мо
рем був досить тривкий, „а коли налетіла татарська орда, ці взаємини
урвалися". Інший російський історик-класик Н. Карамзін зазначав:
„Уже наприкінці п'ятого віку літописи візантійські згадують про сло
в'ян... Із 527 року, закріпившись у Північній Дакії, починають вони
виступати супроти імперії з угорськими племенами й братами своїми
антами, котрі в околицях Чорного моря сусідили з болгарами".
Є багато свідчень про стосунки з Візантією Тмутараканського князів
ства, яке розташувалося на обширах Приазов'я, Таманському й Керчин-
ському півостровах, у пониззі Кубані та частково на Чорноморському
узбережжі. Про боротьбу між Візантією та Руссю за володіння Тмута-
раканню розповідає „Патерик". Наслідки того змагання описує В. Пашу-
то в книжці „Зовнішня політика Давньої Русі": „Херсон дістався Візантії.
Тмутаракань - Русі; тут правили чернігівські князі, сини Святослава -
Гліб, затим Роман та Олег". Сталося це 1064 року.
Культура Тмутараканської землі на той час була досить висока. Се
ред найбільших тогочасних міст знаємо Корчів (Керч) - морський порт,
що мав зв'язки з Римом, Генуєю та Візантією, Сурож (Судак). Та най
більшої слави зажив Корсунь (Херсонес, нині передмістя Севастополя).
861 року тут побував Константин (Кирило) й придбав Євангеліє та
Псалтир, писав „руським письмом". Скориставшись ними, він створив
слов'янську абетку й разом зі своїм братом Мефодієм переклав по-
слов'янському кілька християнських церковних книжок.
Професор П. Чорних стверджує, що глаголичне письмо виникло в Пів
нічному Причорномор'ї внаслідок тривалого розвитку з „черт" і „рез".
Отож, перше ніж стати „містом російської слави" Севастополь (точні
ше його попередник) був містом давньоукраїнської слави.
Про давнє українське заселення Причорномор'я та Придунав'я свід
чить історія найвідоміших міст цього чудового краю.
За доби розквіту Київської Русі Білгород (тепер Білгород-ДнІстров-
ський) як прикордонне місто мав велике значення для її безпеки. І сто
личні великі князі не полишали його без своєї уваги. Вирушуючи в похід
на Царгород, вони поповнювали тут свої дружини людьми й запасалися
харчами. Через Білгород проходили дружини Олега, Ігоря, Святослава.
З історії іншого міста, Кілії, довідуємося: спершу виникла Стара Кілія
і якийсь час була торговельним і стратегічним пунктом на Нижньому
Дунаї; згодом на лівому березі постала Нова Кілія, і з другої половини
124