Basic HTML Version
— Аж ніяк, — відповів він. — Я сподівався, що ви мені таке
питання поставите. Зі штучного мертвого матеріялу, навіть
совєтського виробу, не вийде нічого живого.
— Чи не задавали вам таке питання у дискусії після вашої лекції
на конференції? — питали ми далі.
— Я навіть боявся, — сказав він, —що хтось може такий запит
поставити, бо кожній тверезій людині таке насувається на думку, і
тоді я не знав би, що на це відповісти згідно зі совєтським вченням.
Але, на щастя, ніхто цього не запитував. Наші люди, мабуть, стали
вже настільки досвідчені, стероризовані, що таких клопітливих
запитів не ставили. Господь створив життя на землі, — казав він
далі, — і встановив так, що живе може зародитися лише з живого,
продовжуючись з покоління в покоління. Совєтська наука не може
тут нічого змінити. То неправда, що вони говорять і нам кажуть
цього навчати в школах. Я ніколи не повірю в це.
Так ми дискутували про те, що говорилося на конференції і
критикували цю совєтську науку атеїзму, знаходячи в ній безліч
нісенітниць.
Наша конференція закінчилася якраз в останній день року, 31-
го грудня. З тої нагоди урядова адміністрація влаштувала новорічне
святкування в одній великій залі і запросила також нас, учасників
конференції. Показали нам фільм про те, як комсомольці жертвен-
ною ентузіястичною працею в лісах Сибіру допомагають достави
ти для держави якнайбільше деревної продукції. Відтак слухали ми
промови якогось партійного діяча про наше визволення та нове,
щасливе життя, що чекає нас. Це те, про що нам говорили при
кожній нагоді. Потім був концерт. На закінчення якийсь місцевий
учитель музики пописався і заграв совєтський гимн, Інтернаціонал,
на шість рук зі своїми учнями. Сіло їх троє коло фортепіяна, ледве
змістилися, і так заграли. Не раз бувало, що грають на чотири руки.
Але на шість — це було щось нове, мабуть, щоб приподобатися
новій владі чимось незвичайним.
Другого дня виїхали ми залізницею до Тернополя, починаючи
так новий, 1940 рік. День був хмарний, понурий, як і наші
сподівання, що чекали нас в новому році. Нові ідеї атеїзму, якими
нас напоювали на конференції, зовсім нас не переконували, не
тішили, не гріли, і нічого доброго не пророкували.
Про нас говорили потім: „З'їхалися безбожники і радили, як
вони мають відтягати наших дітей від Бога, релігії і насаджувати
безбожність". Це говорилося жартом, бо всі знали, що ми не є
безбожниками. Але дехто може й повірив, тим більше, що ми були в
такому становищі, що не могли відверто того заперечувати.
Мені вдалося пізніше вирватися від того режиму неправди і
82