Basic HTML Version
силою характеру, що нагадує „великого завойовника-скита". З цим
погоджується і М. Шлемкевич, мовляв, шлях Хмельницького до
гетьманства — „це не шлях свідомого і розумного зусилля, але
шлях раптових побуджень, несподіваних вітхнень, 'чудесних
осяянь"'.
11
Тому його політика до часу Зборівської угоди (1649) —
це також радше відрухові акції сліпого бунту, стимульовані
бажанням пімсти.
Плянове, конструктивне державне будівництво починається у
Хмельницького вліті 1655 року, після розгрому Польщі шведами.
В загальному, воно згідне з тією програмою, що її виготовила і
запропонувала гетьманові київська інтелігенція після його
тріюмфального в'їзду до столиці в грудні 1648 року. Тепер, у 1650-
их роках, переборюючи труднощі і протиріччя українського
культурного і суспільного життя, Хмельницький збагнув посереднє
становище України між Сходом і Заходом та поєднав абсолютну
форму правління Сходу із свободолюбним духом Заходу.
Коли ж політику розуміти як захист життєвих інтересів усієї
нації для надбання найвищого добробуту для найбільшої кількосте
населення, то Хмельницький не виявився на висоті завдання.
Навпаки, він не дотримав обітниці, даної селянам на початку
повстання — звільнити їх від панщини, натомість на місце
польських магнатів і шляхти він поставив козацьку старшину і
українську шляхту з правом на таку ж панщину.
І хоч Хмельницькому належиться признання як першому з
гатьманів, що висунув постулят незалежної української держави,
але й закид, що, здобувши цю державу, не спромігся її втримати та
допровадив до Переяславської угоди („Державу легше здобу
ти..."). Більше того, укладаючи цю угоду (про державно-правний
характер якої знавці сперечаються донині), гетьман і його до
радники не спромоглися „на ясно" обмірковану формулу відносин
до нового партнера — ні то союзника, ні то протектора.
Дальші змагання до незалежносте і демократи
Правда, були тоді одиниці, а згодом і цілі групи серед козацької
старшини, що стояли на ґрунті повної суверенносте України (І.
Богун, П. Дорошенко, І. Мазепа, П. Орлик та інші), але, не маючи
підтримки в розкладених московською пропагандою народних
масах, вони не могли мати успіху.
Тут варто звернути увагу, що Конституція Орлика з 1710 року
нагадує парляментарний устрій західньоевропейських держав:
гетьманська влада, обмежена генеральною і козацькою радами,
11. М. Шлемкевич, Галичанство , 1956, стор. 106.
39