Basic HTML Version
Іван ЛЕСЬКО
УКРАЇНСЬКА ПСИХІКА І ДЕРЖАВНІСТЬ
Про вплив людської психіки на державно-політичне життя,
форму влади і міжнародні взаємини пишуть філософи і політичні
мислителі вже від давніх-давен. Згадати хоча б Платона, Арісто-
теля, св. Августина, Т. Гоббса, Монтеск'є. Трактати з політичної
психології пишуть на цю тему й сьогодні.
Висновки цих досліджень віддзеркалені, між іншим, в таких
політичних правдах-аксіомах, що тільки такий державний лад
найкращий, який найбільше відповідає психіці й традиціям даного
народу; що державу легше здобути, ніж її втримати, що ніяка влада
довго не може втриматися без підтримки населення тощо.
Психікою російського народу пояснюють його комуністичний лад,
вдачею східніх народів — їх деспотизм, характером слов'янських
народів — їх часту бездержавність і т.д.
Ця тема особливо актуальна в наш модерний вік, в якому
висунено принцип про право кожної нації на свою самостійну
державу, бо тільки такий стан є нормальний. Цей принцип
оформлений у 14-ох точках доктрини американського президента
Вудро Вілсона з 1918 року „про самовизначення народів".
Бо, як це з'ясовує наш історик Т. Коструба, „кожний етнічний
колектив... змагає до повного вияву своєї індивідуальности, а такий
вияв може статися тільки при самостійному державному існуван
ні..., щоб така нація дала людству на 100% те, що може із себе дати".
В цьому й моральне право кожної нації на суверенну державу, тобто
на незалежність від чужого контролю.
1
У нас проблему української державности та її пов'язання з
національною психікою, мабуть, найдокладніше опрацював
історик і соціолог В. Липинський. Наслідком його праці є доволі
песимістичне твердження, що український народ нездужає „на
хворобу недержавности" і тому „так тяжкого політичного завдання,
як здобуття Держави Української, нема в цілому світі".
2
Липинсь-
1. Т. Коструба, Нарис історії України, 1961 (1942), стор. 17.
2. В. Липинський, Листи до братів хліборобів , 1926, стор. XII.
ЗО