Basic HTML Version
вання нашого Тисячоліття та єдність була потрібна, то тепер при
відзначуванні 2000-ліття на міжнародному форумі в обличчі цілої
християнської ойкумени згадана єдність є конечна. Тому хай декада
між 1988 і 2000 роками стане ренесансом на шляху оновлення духу й
викреслення з нашого всенародного життя традищйно-довго-
вікової проблеми „ми й ви". В плюралізмі політичної думки закріпім
рівночасно в нашій народній свідомості ідею етно-духово-
культурної й історично-державницької єдности на базі спільного
автохтонно-територіяльного походження, монолітного пов'язання
минулих, сучасних і майбутніх поколінь українства в поході до
спільної мети та християнсько-національного світогляду. Один
Отець Святий на Небі, а на землі одна Мати —Україна. В тому дусі
висказався пророк-поет: „Нема на світі другої Вкраїни!..
"
Це
буде
здорова синтеза понять українського патріотизму. Такого ідеалу
України ніхто не зможе вирвати нам з наших сердець, де б і в яких
обставинах ми не були б, бо „неситий не виоре на дні моря поле, не
скує душі живої!.."
Але, як уже сказано, Тисячоліття і 2000-ліття, ювілеї
Гран
діозного маштабу, зобов'язують нас у релігійній площині, бо наш
народ являється колективним Божим твором, який прийняв
післаного Отцем Сина. Багато подій у світовій історії витиснуло
своє знамя на сторінках анналів походу людства на височини духу
та опановання людиною усіх можливих видів життя нашої плянети,
але в повені всіх тих явищ мультиперспективного історичного
процесу вирізняється надземською містерією своєї генези та
динамізмом Духа Правди й Любови безпрецедентний —унікально-
незрівняний у своєму маєстаті феномен Божої Інкарнації. Той
феномен зформульований у просторі слова євангельської реляції:
— „Так Бог полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоби
кожний, хто в Нього вірить, не згинув, а мав життя вічне". В
скромних шатах романтики євангельського стилю, на тлі „вифле-
ємської ночі" з вертепом, пастирями й ангельськими хорами
виступає феномен панкосмічного, психоісторично-христологічно-
го аспекту, універсального своєю вагомістю в безконечному часі й
просторі, перед яким уся людська мудрість є німа. Євангелист Іван
висказується про те стилем євангельської простоти: „А Слово стало
тілом і мешкало між нами й ми бачили славу Його, славу
Єдинородного від Отця, повне ласки й правди". Біографічний
матеріял синоптиків і четвертої Євангелії про Божественного
Учителя з Назарету доповнює початкову згадку євангелиста Івана
про Логос, а епістолярна частина новозавітного канону, головно у
світлі павлінізму (листи апостола Павла) формулює христологічну
ідею
як
підставу християнської теології. І так на тлі новозавітного
канону виступає постать втіленого Логосу — від поняття вифлеєм-
22