Basic HTML Version
Едвард ЖАРСЬКИЙ
ВІД „ГАЙДАМАКІВ" ДО БЕЙЗБОЛЬНОЇ
ЛІҐИ УНСОЮЗУ І УСЦАК
Коли в 1870 — 80-их роках англійські вуглекопи, спроваджені з
Англії в Україну британськими підприємцями для експлуатації
підземних багатств України, виїжджали з глибоких копалень на
світло денне по цілоденній важкій праці, то першим їх зайняттям по
приході до „пристойного вигляду" було погратися м'ячем на
футбольному грищі. А що майже кожна копальня мала свою
футбольну дружину, то й не дивно, що футбол був там буденним
явищем, а такі терміни, як „бек" (захисник), „ґоль", „Голкіпер",
„буци", „арбітр" і багато інших вкорінилися в донецькі маси куди
швидше, як сама гра.
Не до футболу чи до будь-якого іншого спорту було
українському „майнерові", що приїхав до вимріяної Америки
гнаний голодом і холодом. Його виїзд з рідного краю був
своєрідним бунтом, був викликом, киненим проклятій долі. До
Америки не їхав він шукати розваг; тут, в Америці, хотів він
заробити гроші і якнайшвидше повернутися до рідного краю, щоб
врятувати від ліцитації кусник прадідового поля чи рідну хату.
А за той час в рідному краю, до якого в повному добробуті
мріяв повернутися кожний „майнер", кожний емігрант, відбувалися
небувалі переміни. В „Просвітах", „Соколах", „Січах" виростав
новий тип українця.
До Америки чи Канади приїжджав уже не пригноблений,
малоосвічений „русин", як себе тоді звали національно неосвідом-
лені емігранти, заголюкані польським економом чи австрійським
жандармом; на землю Вашінґтона ступав вже новий тип людини —
українець, свідомий своєї національної ідентичности, що з
погордою відкидав різні лукаві пропозиції „соєдінєній" чи
„спулек", а горнувся до своєї громади в Українському Народному
Союзі. Це був уже вихованок Т. Шевченка і не раз у його „куферку"
знаходили „Кобзаря", якого перечитував у хвилини важкого
відчаю; це був вже діяльний член „Просвіти", „Сокола" чи „Січі",
160