Basic HTML Version
Ольги Кливакової, що жила тут зі своїм сином і мала крамницю
споживчих товарів. Не знайшовши праці, Тодось Осьмачка
несподівано від'їхав.
У Монтреалі я часто заходив до української книгарні „Базар",
що її власником був суспільно-громадський діяч Ярослав Сербин.
Там я зустрів поета й з ним познайомився.
Під час розмови я спитав його, чи він знає про згадку про нього
і про його вірш у книжці Роже Тіссерана.
Осьмачка ніколи про це не чув.
— Якщо так, — сказав я, — то чи ви не хотіли б тепер поїхати до
мене й побачити цю книжку?
Він радо погодився. Ми сіли у трамвай (тепер їх уже нема в
цьому місті) і незабаром були в мене.
Вдома я розгорнув книжку й переклав йому, що про нього й
інших поетів написав Тіссеран. Цитата з невідомої йому досі
французької книжки зробила на нього велике враження.
— А ось далі ваш вірш „Віз". Чи ви собі пригадуєте його? —
спитав я поета.
— Ну, ні! — відповів. — Але читайте!
Я став читати й перекладати рядок за рядком:
До північних льодовиків,
серед крику нічних птахів,
до глибоких снігів,
щось величезне й непоборне,
волохатих і далеких,
наче сторукий, важкий біль,
небитими шляхами
проїжджає Україну
і звивистими стежками,
на невидному возі...
—Та ж це „Колісниця"! —аж крикнув поет. —Моя „Колісниця".
І він схвильовано слухав, як я далі перекладав його чудовий
вірш.
— Можете позичити мені цю книжку? — спитав Осьмачка.
— Певно, що так. Візьміть собі додому й не спішіться мені її
віддавати.
ЛИСТ
З того часу я ніколи не бачив поета і тільки випадково
довідався, що його, на жаль, уже нема в Монтреалі.
Про книжку, яку позичив йому, я не думав. Я навіть радів, що
він її має, тим більше, що в „Базарі" було ще кілька примірників. Я
вже вибирався в цій справі до „Базару", коли раптом задзвонив до
мене власник книгарні:
— Приїжджайте! В мене лист від Осьмачки у справі книжки
Тіссерана, яку ви йому позичили.
Лист, що його принесла до книгарні й дала Ярославові
150