Basic HTML Version
„Моряцький танок", що його виконувала Тося Стадникова.
У перерві до театральної роздягальні прийшов поклонник і
приятель театру, широковідомий адвокат у Заліщиках д-р Г. (з
уваги на родину покійного не подаю його повного прізвища, щоб
себе не наразити). Він був також добре знаний з почуття гумору.
Усміхнувшись, каже: „А знаєте чия це заслуга, що сьогодні така
каса?" Очі всіх звернені в мою сторону, ніби вказують на мене.
„Чому дивитеся на Кунца-Климовського? — питає д-р Г. —Це ж не
його заслуга, а моя". На це Тося Стадникова: „В чому, властиво,
ваша заслуга, пане меценасе?" — „А так, — жартує д-р Г., — ви мали
б фіґу з маком, якщо б не я. Зараз скажу, тільки слухайте уважно.
Ваш адміністратор виставив колосальний плякат недалеко
магістрату догори ногами. Як його прочитати? Нема ради: стаю
дуба і читаю, а довкруги мене ціла група людей зібралася: 'Пане
меценасє! Цо пан робі?' —'Яктоцо? — відповідаю. — Читамафіш'.
Тепер знаєте вже чия це заслуга? Хіба признаєте, що мене тут більше
знають, ніж вашого Кунца. Він може 'кунцувати' всюди, тільки не в
Заліщиках, від того я є тут".
* * *
Перед приїздом до Нижанкович, що недалеко Перемишля,
я відвідав одну нашу дуже багату родину в справі нічлігу для когось
із театру. Господиня з вигляду й одягу нагадувала даму з великого
міста. Представляючись їй, додав, що я відпоручник українського
театру. Прийняла дві особи. На другий день розповідали мені
колеги, які там ночували, що вони підслухали таке: „Знаєте,
приходит їден з театру просити прийняти когось з артистів на
кватиру і каже, жи він якийсь там поручник. Та ти можеш бути
навіть самим Генералом, як я не схочу, то не прийму, а як схочу то
прийму. Велика фіґура — поручник!"
* * *
До нашого театру заанґажували скрипаля-жида. Він уперше в
українському театрі. Розмовляв польською мовою. Сказав, що
української добре не знає, але буде її вчити. Я дав йому безплатний
квиток, т. зв. контрамарку, для особи, в якої він буде ночувати. Це,
кажу, на нічліг, а він: „Цо, мам на тим спаць?"
У Янові, містечку між Львовом і Яворовом, я мав квартиру в
різника. Моєму колезі дав я квартиру по сусідству, теж у різника.
Вранці, коли я пробудився, з другої кімнати чую голос моєї
господині. Вона розмовляє через відчинене вікно дуже голосно, щоб
її чула сусідка, на квартирі якої мій друг, що грає роді амантів. Моя
господиня питає сусідку: ,,У тебе мешкає артиста?" Сусідка
відповідає: „Ая, мешкає". — „А файний?" — „Сьлічний, цудний" —
„А твій?" — „Нє! (Це про мене). Мій не тільо файний, кільо
приємний".
148