Basic HTML Version
ня або духовні вправи був виснажуючим. Крім цього я знаходив ще
час далі провадити гарний дитячий хор „Рідної Школи", який я
зорганізував ще в 1930 році, й тяжко було мені розпрощатися з
любою дітворою.
На зимовий семестер було прийнято понад 200 студентів, а
скінчило Академію в 1936 році всього 58 абсольвентів! До
державних високих шкіл дістатися було майже неможливо для
українців через т.зв. „нумерує клявзус", бо потрібно було мати або
дуже велику протекцію, або переписати греко-католицьку метрику
на латинську і стати ренегатом, що деякі, на жаль, і робили. Хто мав
фінансову спроможність — той виїздив на студії за кордон. Хто не
мав тих можливостей — подавався на теологію або повертався
після матури на ріллю до батьків, чи протискався до торгівлі або
дрібного промислу. Тому то так багато було „покликань" до
духовного стану на рідних землях. Сучасна дійсність у вільному
світі потверджує моє переконання. Тут, у добробуті, маємо дуже
мало справжніх покликань тому, що зсекуляризована молодь має
різні можливості для студій, до яких колись їхні батьки не мали
доступу. Колись був звичай, що сини священиків (якщо не всі, то
принаймні один) посвячувалися духовному станові. Зараз, якщо не
помиляюсь, на жаль, є тільки одинокий випадок у ЗСА, що син
священика пішов слідами свого батька! А де решта? Колись та
„решта" становила пересічно 10 відсотків усіх студентів Богослов
ської Академії, а інші — це діти селян, міщан і дуже рідко
інтелігенції.
Інавгурація зимового семестру розпочалася на початку жовтня
1936 року знаменитим викладом-доповіддю проф. М. Чубатого під
заголовком „Українська Церква в половині XI століття на
роздоріжжі". Я був захоплений цією доповіддю, яка згодом мала
великий вплив на мої пізніші студії, коли я постановив спеціялізу-
ватися в історії Церкви.
Після Різдва 1932 року знайшлося вже місце для мене „під
вежею", себто в кімнатах під вежею семінарської церкви св. Духа
при вулиці Коперніка 36. Живучи вже в семінарії, запізнався я
докладно із системою внутрішнього порядку, з отцями настоя
телями та з усіма товаришами мого року. Заприязнився сердечно,
між іншим, з Р. Дурбаком, Б. Корпалом, Ю. Карпинським, В.
Лемцьом, В. Вербовецьким та О. Зарицьким. Два перші відбули 10-
літній „курорт" — тяжке заслання на Сибірі, третій (колишній
духовник Дивізії) помер у Канаді, а три останні — замордовані
москалями. Студенти першого року були різного віку, від 17-ти до
40-ка літ, з різних суспільних середовищ, з різних дієцезій та країн:
Львів, Перемишль, Станиславів, Югославія, Наддніпрянщина,
90