Basic HTML Version
задля особистих мотивів. Пруський посол у Москві Ґеорґ фон
Кайзерлінґ у своєму звіті з 21-го листопада 1708 року дослівно так
пише про Мазепу: „... Одначе не можна думати, щоб ця людина,
котру нарід дуже любить і шанує, не мала своїх прихильників тим
більше, що козаки є дуже невдоволені з царського уряду, який
жорстоко з ними поводиться та часто нарушує їх вольності. Тож
треба сподіватися, що, якщо не увесь нарід, то принайменша велика
частина піде за його прикладом". Інший учасник у Великій
Північній війні німецький історик Йоган Вендель Барділі пише у
своїх споминах, що коли цар домагався від султана видачі Мазепи,
то султан, покликуючись на Коран, не хотів видати „таку людину,
що так щиро боролась за волю, свободу та права свого народу, що
витерпіла стільки переслідувань за те, щоб тільки захоронити свій
нарід від упокорення під московським ярмом і через те мусіла
шукати захисту спершу у шведського короля, а тепер у Туреччині".
Рівнож шведські учасники як історіограф Адлєрфельт, секретар
польової канцелярії Шенстрем, підполковник фон Штралєнберґ і
інші поставилися до Мазепи прихильно, обвинувачуючи радше
своїх генералів, що поробили поважні похибки і тим спричинилися
до катастрофи під Полтавою.
Не тільки чужинці, але навіть такий інтриґан і, за словами
підсовєтського історика М. Богословського, людина низької
моралі, царський фаворит А. Меншіков, довідавшись про перехід
Мазепи на шведську сторону, відразу зрозумів політичне значення
цього кроку й у своєму листі до царя з 27-го жовтня 1708 року писав,
що коли гетьман „сеє учинил, то не для одної своей особьі, но и всей
ради Украйни",
Угорсько-німецький історик Йоганн Хрістіян фон Енґель у
історії України з 1796 року, роблячи аналізу подій того часу,
прихильно оцінив задуми Мазепи, пишучи: „... Коли взяти до уваги
обставини, у яких Мазепа знаходився до Петра, і як останній з ним
обходився, коли це все буде належно висвітлене, тоді майбутній
історик зможе легше вирішити, чи на гробі Мазепи мав би бути
напис Юди чи Помпея"... тож шведські історики не є єдині, що
оправдали зрив Мазепи з Росією .
У новіших часах не тільки всі українські дослідники цієї доби
позитивно оцінили політику Мазепи, але і чужі поставилися
прихильно до союзу гетьмана з шведським королем. Наприклад,
німецький історик Отто Гайнц, автор відомої монографії про Карла
XII, пише, що „було б запереченням самим у собі уважати майже
сімдесятилітного, бездітного гетьмана за безхарактерного
авантюрника чи зрадника. Коли б йому залежало на особистих
користях, то він не потребував би виставляти себе на небезпеку...
Переговори, що їх вів Мазепа з королем Станіславом, мали на
86