Basic HTML Version
особливими завданнями було десять:
О. Кривців —у Москві, він же координатор усієї консулярної
сітки в РСФСР;
Л. Пісняк —у Тбілісі (Грузія) та на Вірменію;
В. Оренчук — у Мюнхені (Баварська республіка);
В. Кужім та С. Веселовський —у Баку (Азербайджан);
П. Твардовський — у Харбіні (Манджурія) та для Українського
Далекосхіднього краю (1918-1919);
К. Павлюк —у Вільному Місті Данціґу;
П. Бачило —у Казані й у Ідель Уралі (Татаро -Башкірія);
консул Адамович — у Томську (до уряду Сибіру), маючи
нагляд над п'ятьма консулятами;
консул у Вільні (у Литви) — прізвище невідоме.
Вартісними фахівцями були теж консули: А. Данко у Відні;
Павлович у Берліні; О. Гладишевський у Копенгагені та згодом у
Берні; Е. Сокович у Цюріху (центрі великої закордонної торгівлі та
фінансових операцій); О. Вілінський у Женеві (в центрі Ліґи
Народів) він був постійним обсерватором і реєстратором
важливих подій; та М. Рудницький — у Парижі (де жило багато
нашого політичного персоналу); й консул Дяків у Празі — центрі
новоприбулої політичної еміграції та банкових операцій уряду
УНР приблизно на скалю того, що було в Берліні та у Відні. Це були
кандидати й на послів.
Штаб консульського призначення **) сповняв незвичайно
важливу ролю інформативну, пресову й особливої ваги опікунчу
службу при співпраці із представниками Українського Червоного
Хреста, репатріяційною військовою службою (в Австрії, Німеччині
та в Італії) та з представництвом Українського Телеграфічного
Агентства (УТА).
В підсумку тут поданого короткого огляду можна бачити, що
упускаючи повз увагу певну нефаховість ведення дипломатичної
чинности, більшість цього високопоставленого персоналу в час
практичних зайнять таки була на своєму рівні й правильно вела
справи, дивлячись на чужинецький дипломатичний корпус, його
**) разом 71 мали урядові ранги: три генеральні консули, 42 звичайні. 20
віцеконсулів, п'ять консульських агентів та один почесний консул (Вірменія); за
професійним званням з 55-ти основних дипломатів одинадцять були правника-
ми (юристами), вісім — економістами, по сім— істориками й інженерами, шість —
військовиками, п'ять — політичними знавцями, чотири — лікарями, три —
журналістами й публіцистами,та чотири належали до інших професій. До складу
посольств входило біля 350 урядовців зі службовими титулами: радників, 1-М кляси
секретарів, військових, морських та пресових аташе, кур'єрів, адміністраційних
урядовців та людей з допоміжної служби нижчої ранги.
75