Basic HTML Version
Східній Галичині було більше свідомости, як на Наддніпрянщині,
бо у відносно вільнішій від Росії Австрії скасували панщину у 1848
році, а в Росії — у 1861 році, вже після смерти Т. Шевченка. Також
галицькі українці таки мали своїх послів у галицькому соймі та
віденському парляменті і могли переходити школу політичної
абетки. На Наддніпрянщині цього не було. На Наддніпрянщині з
вибухом Першої світової війни не було ні одної української
народної школи, ні одної української газети, ні одної Читальні
Просвіти. А все ж автор цих рядків був свідком, як 1-го квітня 1917
року маршував Великою Володимирською вулицею на площу
святої Софії стотисячний похід українців із співом Шевченкового
„Заповіту", що був тоді українським національним гимном. Самі
учасники того походу були зачудовані, бо вони не уявляли собі, що
у як-не-як начебто зрусифікованому Києві було стільки українських
людей. Але це був не вояцький вогонь. Все ж це був вогонь. В
українській публіцистиці все ще ведеться дискусія на тему, хто
завинив у прогрі нашої визвольної боротьби. Закидають часто-
густо Українській Центральній Раді та її соціялістичному
складові, що це вони, соціялісти, не використали первісного
ентузіязму мас. Але ж — з другого боку — хто інший робив
національну революцію як не соціялісти. та ще більше псевдо-
соціялісти, що ніякими „істами" не були, а була тоді лише мода на
СОЦІАЛІЗМ
. Навіть Сергій Єфремов, навіть Михайло Грушевський,
навіть Микола Міхновський і інші найпалкіші патріоти України
належали до партій з означенням — словом „соціялістична".
Більшість, одначе, становили молоді люди, молоді студенти й
патріоти, які робили добре діло, але все таки не мали де, коли і як
навчитися політичного знання. Була імпровізація і був дилетан
тизм. Але саме тому треба признати тим аматорам-дилетантам, що
вони проробили велетенську роботу, бо від Першого універсалу 20-
го червня 1917 року до Четвертого минулого кругло сім місяців і за
тих сім місяців пройдено шлях від автономізму, почерез федералізм
до самостійности.
Самостійність і соборність. Самостійність збереглась настіль
ки, що коли в листопаді 1920 року перестав існувати регулярний
воєнний фронт Армії УНР проти большевиків, то Москва,
окупувавши всю Україну, таки залишила назву „Українська"
Соціялістична Радянська Республіка. І на наших очах тепер, 70
років після отих подій, відбувається в Совєтському Союзі процес
відродження, здавалось би, на смерть придушених національних
рухів. Сьогодні з перспективи семи десятків років можна вже
спокійно розглядати події, які тому півсторіччя приймали ми зі
соромом. Президент ЗУНР, „диктатор" і формально член
66