Basic HTML Version
їхали туди фіякрами, роверами, а кого не стати на такі вибагливі
засоби комунікації, — той чимчикував пішки, збиваючи ноги на
„котячих лобах", круглих камінних брилах, якими були викладені
вулиці волинських міст.
У цю спекотливу днину вибоїстим тротуаром вулиці Широкої
проходили два студенти. Один — це Володя, студент третього року
філософського факультету Львівського університету, другий —
Славко, його колеґа з гімназійний часів, слухач права Віденського
університету. Він проживав у Крем'янці, де його батько був
керівником канцелярії кременецького староства. Батьки жили в
гарному домі урядничої колонії і тут гостював під час вакацій
Володя.
Вакаційний час у Крем'янці Володя проводив приємно. Ходив
із Славком на пляж, грав у крем'янецькій футбольній команді,
навіть виїздив на товариські змагання до недалекого історичного
містечка Вишнівця, відбув із Славком пішки прошу до Почаєва. Тут
із паломниками оглянув підземну церкву, печери з подобами святих
на стінах і бачив їхні мощі в скляних криптах, за п'ятдесят ґрошів
пив цілющу воду з джерельця, а за двадцять п'ять ґрошів гриз
велетенську скельну брилу, щоб „зуби не боліли". У почаївських
„пивних" увечорі за кухлем місцевого пива „Косел", виробленому
на славетному волинському хмелеві, плянтації якого були відомі на
всю країну, слухав волинських пісень під акомпаньямент гітари або
акордеону.
У вільний час писав до львівського „Нового Часу" репортажі й
посилав дописи про українське життя на Волині з власних
спостережень, або на підставці матеріялів із „Української Ниви",
проурядової газети українською мовою, яка заступала політичну
лінію українсько-польської співпраці в концепції волинського
воєводи Генрика Юзефського. Найбільше цікавили Володю
волинські церковно-релігійні питання, зокрема, українізація
православної Церкви, до якої польські урядові чинники офіційно
ставилися стримано, але на ділі сприяли українізації, бо вона
відтягала увагу українського населення Волині від політичних
проблем, зокрема від галицьких націоналістично-революційних
впливів і від комуністичної партії Західньої України, яка була тоді
доволі популярна. З другого боку українізація православної Церкви
давала місцевому населенню оману політичної свободи, яку поляки
заперечували йому в національно-громадському житті.
Володя подивляв завзяття волинських селян, з яким вони
добивалися від церковної влади в крем'янецькій консисторії й у
митрополита Дениса Валединського у Варшаві, щоб заступити
чорносотенних батюшок-кацапів, часто колишіх царських офіце-
161