Basic HTML Version
ЗАКАРПАТСЬКА УКРАЇНА НАПЕРЕДОДНІ
ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
Написав д-р Ю. ХИМИНЕЦЬ
Рішенням Мюнхенського договору 29-30 вересня 1938 року
Чехо-Словаччина була перетворена на федеративну державу чехів,
словаків і українців. Самоуправа Закарпаття завдала сусіднім
народам (Польщі, Мадярщині і навіть СССР) чимало клопоту.
Найбільше зацікавлення Закарпаттям виявила Мадярщина, що
прагнула всіма засобами включити його до своєї держави. їй
завзято допомагала осягнути ту ціль Польща, хоч вона й не мала з
того матеріяльної користи. А тому, що Закарпаття сусідує з
Галичиною та з Волинню, що належали в той час до Польщі, де
жило сім мільйонів українців, у польських урядовців виник страх
перед „українською небезпекою". З тієї причини Польща відважи
лася піти проти домінуючого тоді „національного принципу", що
ліг в основу перебудови Чехо-Словаччини. Польща й сама
відкраяла від Чехо-Словаччини на підставі ультиматуму від 2-го
жовтня 1938 року заселені поляками території з містом Тєшином,
що мало 80,000 польських мешканців. Отож Польща почала
заперечувати право на самовизначення, коли йшлося про закарпат
ських українців.
Залаштунковим аранжером справ, що стосувалися Чехо-
Словаччини, була Гітлерівська Німеччина, до якої Мадярщина і
Польща часто навідувалися, як по свячену воду.
На початку Німеччина боронила т. зв. національний принцип,
який зродив самоуправу Закарпаття. Така роля Німеччини
створила у сторонніх спостерігачів враження, що Німеччина
боронить інтереси українського Закарпаття, бо вона має, мовляв,
таємні наміри забрати від Польщі і СССР українські території, щоб
разом із Закарпаттям створити незалежну українську державу. На
цю тему в той час у міжнародній пресі писалося чимало. Перед у
144