Basic HTML Version
КОЛИ ШУМЛЯТЬ ЯСЕНИ...
(У 45-ту річницю боїв під Бродами)
Написала ЛЮБОВ КОЛЕНСЬКА
Прадавня світить візія
У далечі хмурній,
І Галицька Дивізія
Керує крок у бій...
Олекса Стефанович
Кажуть, що кожного року влітку долину під Бродами
встелюють маки. Горять вони поміж високими травами полум'я
но-багровими чашами, хитаються на своїх вузьких стеблах.
Кажуть теж, що оті маки начебто якісь незвичайні, цвітуть вони
коротше від своїх побратимів, бо, лиш раз спалахнувши карміном,
вмирають у жарі липневого сонця, мов оті вояки-юнаки, які,
заткнувши за пояс непокірну і одчайдушну юнь, хоробро боролись
за кожну п'ядь української землі. А коли їм у вічі глянула смерть, то
лиш у здивуванні великому востаннє жадібно вдивлялися у голубий
поясок неба... Адже вони не думали ще вмирати. Вони горіли
бажанням принести в батьківські пороги вітчизні своїй волю. Та й
думали для неї ще жити.
*
Це було колись. Це було дуже давно... На Поділлі жила одна
родина — щасливо, безжурно, бо любов поміж ними велика була і,
здавалось, ніколи нерозривна. Батька звали Дам'яном, матір —
Катрею, а синів їхніх — Олегом і Марком.
Старший, Олег, скидався на матір, таку ж худорляву і
чорноволосу, як він. Твердої був він вдачі та й завзятий дуже. Коли
йому приходилось з кимось дужатися, загорялося тоді в його
антрацитових очах горде полум'я — і боровся доки не переміг, або
коли, знемігшись, він уже не міг підвестися, виносили його на руках
131