Basic HTML Version
селянської хати, а вночі хрестив, сповідав, причащав і вінчав людей.
Видав його москалям його колишній костельний органіст, який за
совєтської влади став головою сільради.
Тепер цей священик догоряв. Ось як автор спогадів описує
зовнішній вигляд: „Обличчя схудле до останніх меж худнення.
Випнуті вилиці, очі глибоко вміщені,сірі, ясні, рішучі. Рука, яка
витягається до мене, є кісткою, покритою шкірою. На тілі лахміття".
Одного разу о. А. Руденко-Рудницький, думаючи, що А.
Краковєцький вийде колись на волю, в розмові з ним несподівано
порушив справу голоду в Україні. З уваги на документальну
вартість його розповіді про Голод, подаю цю розмову і його
розповідь повністю в українському перекладі.
— Хочу тобі довірити одну справу. Чи ти чув про голод в
Україні?
— Чув? Не чув ніколи в Польщі, ані в Европі, хоч я професійний
журналіст. Якщо б я тоді чув, ніколи б не повірив.
— Розумію. А я був священиком, що ходив ночами по
цвинтарях і неораних полях і святив гроби. Ходив так по країні
могил і святив. Дивно, що мій ум зберіг рівновагу... І тривало це три
роки — майже ввесь той час, що я був на волі. Чи можна рахувати
могили — будь-як висипані могили й трупи, ледве прикриті землею,
мотлохом, сміттям? Дев'ять мільйонів людей померло тоді в тих
роках в Україні, на найурожайнішій землі світу, на чорноземі, на
городньому ґрунті... Пси волочили по полях частини тіл. Пси
труїлися й казилися. Сморід тіл бив із землі під небо...
— Европа нічого про це не знала, а якщо і знала, воліла
мовчати.
— Я мусів бути дуже грішною людиною, коли мені казали на це
дивитись і пережити це, і вийти...
— Отче...
— Вже майже не бачу вашого лиця. Але мусите мені обіцяти,
що, коли вийдете, напишете про це. Я посвятив сто тисяч могил, чи
півмільйона — хто порахує? хочу довірити вам таємницю сповіді і
прошу, щоб ви написали, якщо ви вийдете, але хіба вийдеш, сину...
— Оце його слова — так як я їх вивчив напам'ять:
— Я сповідав людей з гріха людоїдства...Чи багато таких
священиків на світі? Люди, не тільки пси, вигрібали трупів і їли.
Люди вбивали людей, щоб їх з'їсти. Деякі, дуже нечисленні, близькі
божевілля, шукали мене й сповідалися. А тепер послухай...
Відшукала мене якась шалена жінка й висповідалася. її дитя,
немовлятко, померло з голоду. Покорму не мало, бо звідки? Разом
з другою жінкою занесла трупа на кладовище, викопали руками
ямку й похавали. Ямку гребли навмисно неглибоку. А вночі
129