Basic HTML Version
польську державу і польський нарід,
що схвалював ту політику. Всі спро
би мирно й конструктивно розв’яза
ти українську шкільну проблему у
Польщі кінчалися невдачею. А цих
спроб було багато. Коли в 1925 році,
після так званого травневого перево
роту маршала Иосифа Пілсудського,
міністром освіти став проф- Суйковсь-
кий, відомий із своїх ліберальних і
поступових поглядів, автор цих ряд
ків провів був з ним у Варшаві ін
терв’ю, яке оприлюднив у ,,Ділі” :
міністер Суйковський заявив, що він
„буде старатися зрушити з мертвого
місця справу українського універси
тету”. Але навіть такої обережної за
яви було досить, щоб на наступному
засіданні сойму його шовіністична
більшість схвалила Суйковському
„вотум недовір’я”. Справа створення
українського університету була між
18-ма точками українського меморія-
лу, на основі якого започатковано
восени 1935 року так звану „нормалі
зацію” польсько-українських відно
син. Уряд не здійснив ні одної поваж
нішої точки цього обопільного поро
зуміння (припинення колонізації ук
раїнських земель, відновлення закри
тих українських гімназій, приймання
української молоді на державні ста
новища і т. п.,) а щодо українського
університету, то щойно в 1937 році
ректорат Львівського університету по
годився на створення в ньому катед-
ри української літератури. Але до
вибуху другої світової війни та ката
строфи післяверсальської Польщі ті
єї катедри так і не створено. Якби не
було ніякого іншого акту ворожої ук
раїнцям польської національної по
літики, як тільки її становище в спра
ві українського високого шкільницт
ва, цього було б досить, щоб втрати
ти всяке довір’я і пошану до польсь
кого політичного розуму, до польсь
кої політичної чесности.
Сучасна українська молодь у віль
ному світі мало або йнічого не знає
про боротьбу української студентсь
кої молоді за рідний університет в За
хідній Україні. На тлі тодішніх диких
політичних відносин це була на
справді героїчна, повна самопосвяти
боротьба. Вона йшла у тісній спів
праці, в тісному порозумінні з укра
їнським політичним проводом та нау
ковим і педагогічним світом. Вона за
писалась тим світлішими літерами в
історії української політичної думки
й історії української культури, що
українські студенти могли студіюва
ти за австрійської і польської окупа
цій Західньої України в надзвичайно
скромних матеріяльних умовинах.
Нинішні українські студенти в Аме
риці не можуть мати правильного
уявлення про ту біду, про ті злидні,
в яких жили йстудіювали українські
студенти перед першою світовою вій
ною, між першою та другою світови
ми війнами, про труднощі дістати пра
цю після закінчення студій у польсь
ких чи закордонних високих школах.
І тому в 60-річчя мученицької смер-
ти Адама Коцка, який згинув за ідею
українського високого шкільництва,
треба, щоб усе наше громадянство у
вільному світі, а в першу чергу сту
дентство поклонилося його тіні і з
пошаною та вдячністю спом’януло
всіх тих своїх попередників, які ак-
товно боролися за український уні
верситет.
*) Василь Мудрий: „Український уні
верситет у Львові у роках 1921-1925”,
Нюрнберґ, 1948. — Василь Мудрий:
„Львів осередком боротьби за українсь
кий університет”, „Наш Львів” , „Ч ер
вона Калина”, Ню Иорк 1953. — Енци
клопедія Українознавства, НТШ , Мюн.
урн
-Н
ю
Иорк, 1949, том 1. — П І. — Бог
дан Левицький: „З боротьби за україн
ський університет у Львові” , „Н а Слі
дах”, 1956, рік I I , ч. 2. — Д-р Мирон
Дольницький: „Як воно справді було?”
— „Свобода” з 2 листопада 1958. —
—■„Свобода” річник з 1910 року, ли
пень. — Гомо Політікус: „Причини у-
падку Польщі”, Краків 1940.