уряду, який зацитькував українці»
обіцянками, а водночас протегував
поляків і запевняв їх, що ті обіцянки
не будуть здійснені.
12 березня 1912 року Український
Парляментарний Клюб розпочав так
звану інструментальну обструкцію,
граючи в австрійському парляменті
на різних інструментах і паралізую
чи таким чином його наради. Очевид
но, що це стало сенсацією у міжна
родній пресі. Обструкція припини
лась, коли австрійський уряд прого
лосив заяву, що український універ
ситет у Львові буде заснований. Але,
коли виявилось, що водночас уряд
запевнив польське парляментарне
представництво, ,,Коло Польське”, що
пз прийме вирішних постанов у цій
справа без попереднього порозумін
ня з ,Долом Польським”, і коли у
Львові польські власті знову заборо
няли українським студентам відбува
ти мирні сходини і віча, у травні 1912
року Український Парляментарний
Клюб відновив обструкцію. Тоді по
явилась нова заява австрійського у-
ряду, яка знову виявилась словесним
крутійством, Український Парлямен
тарний Клюб перейшов до тактики
словесної обструкції, з виголошуван
ням безконечних промов, які унемо
жливлювали парляментарні наради.
Між іншими, посол д-р Лев Бачинсь-
кий виголосив 13 липня 1912 року
під час нарад у справі військового
бюджету 12-годинну промову. Мініс-
тер освіти Гусарек проголосив зая
ву, що український університет буде
заснований протягом шести років.
Внаслідку затяжних переговорів ус-
тійнено в грудні 1912 року, що в 1914
році буде зголошений до парлямен-
ту законопроект про його заснуван
ня, а коли б цей законопроект своє
часно не схвалили, то все одно до 1
жовтня 1916 року всі існуючі україн
ські катедри львівського університе
ту будуть виділені й доповнені ін
шими, як окремий університет. Обі
цяне в цій справі так зване „відруч-
не письмо” австрійського цісаря не
появилося, і цим ще раз була дока
зана забріханість і фальшива гра
габсбурґської Австрії, що у відно
шенні до народів в її межах керува
лась принципом
,,дівіде ет імпера”
(діли і пануй). Але, як сказано,
впертість українців у боротьбі за рід
ний університет була б, мабуть, таки
увінчалась успіхом, бо це один із не
писаних законів історії, що боротьба
народу за належні йому права може
бути довгою і трудною, але мусить
завершитись перемогою.
Відомо, що перша світова війна за
кінчилась розвалом австро-угорської
монархії і проголошенням на її руї
нах ряду національних держав, між
ними 1 листопада 1918 року і Захід-
ньо-Української Народної Республі
ки. Тритижневі бої у Львові і пізні
ше 8-місячна кривава польсько-укра-
їнська війна скінчилася перемогою
поляків, яким допомогла армія Гал-
лера, зформована у Франції. Поста
новою Ради Амбасадорів з 15 березня
1923 року Східню Галичину призна
но Польщі. На прийняття тієї поста
нови у вирішальній мірі вплинуло
схвалення в Польщі закону з 26 ве
ресня 1922 року, в якому сказано,
що найдалі як за два роки має бути
створений український університет
на терені одного з трьох східньогали-
цьких во'звідств, які мали дістати ав-
зномію. Але польський політичний
провід залишився вірним собі аж до
кінця існування післяверсальської
Польщі: закон з 22 вересня 1922 ро
ку схвалено виключно для того, щоб
обманути ним західні великодержави
і українців. Польща зламала своє
міжнародне зобов’язання, коли її ам-
басадор, граф Маврикій Замойський,
власноручним підписом ствердив зго
ду на передумови постанови Ради
Амбасадорів з 15 березня 1923 р. До
кінця існування післяверсальської
Польщі не тільки не засновано укра
їнського університету у Львові чи в
якомусь іншому східньогалицькому
місті ,але й скасовано всі українські
катедри йдоцентури, що існували за
часів Австрії. Що більше — поведено
брутальний похід проти українського