Basic HTML Version
Дорогі Браття і Сестри!
Коли розпочинаємо оце нинішнє святкове Слово, два різні почування
проймають нашу душу, жаху і радости. Почування боязни, чи належно оці
нюємо вагу нинішньої хвилини, чи вірно здаємо собі справу з нової події та
чи вміємо, як слід, в покорі зложити Господеві щиру подяку? Та з другого
боку, ворушиться несміло інша думка, а саме, що всетаки, слава Богу, у нашій
важкій недолі і непосильних труднощах, ми могли завершити оце додатне
досягнення і поставити крок вперід, якби хто неприхильно нині не задивлявся
на нашу радість і на продовжування нашої світлої Софійської традиції Вели
ких князів: Володимира Великого і Ярослава Мудрого в Києві.
Найперше, ми вчинили Богу угодне діло, що здвигнули оцей храм і цей
Університетський будинок, передусім для українського народу, як благода-
рення за всі добродійства і хрести, як Господнє святилище, як храм молитви
і благань за майбутнє. Це сильна твердиня в нашій боротьбі і в наших жит
тєвих стремліннях, дійсний постій і символ гарячої молитви, спільної жертви
і джерело живої води-науки для нашого просвітління, покріплення і зросту,
на Україні і на поселенні. Піднести і звернути душу до Бога, це найвища чин
ність людини на землі. Розмова з найвищим Єством і своїм Творцем, це напрям
на життя і прямування до вічности. Де ж краще підноситься душа до Бога
в молитві, як не в Його храмі і де більше
Б о н а
відривазться від світу, від його
думок і зайнять, як не в святині Бога? Кожний тут, бодай на хвилину, у
вічності! А чинить він це у свойому образі і у своїй мові з своїм усім народом
в його потребах. Людина світліє в молитві, як тінь і темінь ясніє у блеску
світла! А радість цеї хвилини тим більша, що Ви прийшли, Дорогі Браття
і Сестри, до свойого дому і свойого храму, здвигнених Вашими жертвами і
Вашою кервавицею. Які зворушливі жертви! Австралія прислала обруси, а.
Ганновер —■ хоругви.
Ми, недостойні, глядимо з подивом на подвиги царя Соломона і васілевса
Юстиніяна, за їх — неперевищені в історії людства — здвигнення превелича-
вих Святинь, а передусім за їх глибокий поклін Божій Мудрості, другій Особі
Пресвятої Тройці, як твір безмежного і незглибинного розуму Бога Вітця, що
народилась перед безоднями йвіками, що возсідає на престолі поруч Нього
(Муд. 9,4; Притч. 8,24), що вийшла з уст Всевишнього і з Ним вона разом
по віки (Сир. 14,20; 1,1). Ми, піднесені їх молитвами до Св. Софії і ревністю
для їх звеличення і прослави та задивленні в унагляднення рук людських
Божої Мудрости у видимому світі, повторяємо їх з глибоким зворушенням:
,,Вислухай з неба, з місця, де пробувазш, наші молитви і благання, вчини нам
правду. Прости народові Твоєму, що согрішив проти Тебе, і всі його провини
проти Тебе. Нехай зглянуться над нами ті, що заняли на<ї в полон, і змило
сердяться над нами, бо ми народ Твій і насліддя Твоє” (1 Цар. 8, 49-51).
Водночас і наш храм присвячений Божій Мудрості, бо йдемо слідами на
ших предків, що в осередку усього життя поставили Св. Софію, щоб над усею
Руссю-Україною, впродовж віків долі і недолі спочив дух мудрости і розуму,
дух ради і кріпости, дух знання і страху Господнього (Іс. 11, 2). Щоб заслу
ханому у Боже слово, як джерело мудрости (Сирах 1,5), спливала на наш
нарід від Божої мудрости хоч краплина безмежної і нескінченої Божої всевіду-
чссти.
Цей храм нехай буде заохотою до дальшої молитви всього народу до Бо
жої Мудрости за просвітління і порятунок у найважчих стражданнях і терпін
нях наших. Зокрема цей храм нехай буде спільним нашим храмом із нез’єди-
иеними православними, так як він в X I ст., у найсвітліших часах наших об’
єднував увесь наш нарід — у собі та у вселенській католицькій Церкві.