Basic HTML Version
дан Смик з Ютики, ЗСА та о. Роман
Набережний з Торонта, Канада. Спі
вав хор української католицької па-
рохії св. Івана Хрестителя з Нюарку,
ЗСА, під дириґентурою п. М. Добо-
ша та зі сольовими партіями у вико
нанні оперового співака мґра Осипа
Стецури. Після посвячення престолу
Верховним Архиєпископом, Митропо
лит Кир Максим Германюк покропив
храм священою водою, а Митрополит
Кир Амврозій Сенишин священою
олією поклав знак хреста на стінах
і дверях храму.
ВІСТКА, ЯКОЇ ВСІ ОЧІКУВАЛИ
Опісля Блаженніший Верховний
Архиєпископ Иосиф у сослуженні
всіх Владик та численного духовен
ства відправив Божественну Літур
гію, а перед її закінченням Первоіє-
рарх коротко промовив. Він заявив,
що храм св. Софії у Римі, що його
здвигнули своїми пожертвами укра
їнці, розсіяні в діяспорі, з’єднав усіх:
владик, священиків та мирян і він по
винен стати осередком наших об’єд
наних молитов за визволення і благо
нашого народу. Коли на закінчення
свого короткого слова Верховний Ар
хиєпископ Кир Иосиф повідомив, що
вже в понеділок 29-го вересня 1969 р.
почнеться Синод Українського Като
лицького Єпископату — то навіть
приявні в храмі Владики і священики
не могли здержатись від ентузіястич-
них оплесків, що справді „урбі ет
орбі” сповіщали задушевні прагнен
ня українців католиків. Це була віст
ка, якої очікували не тільки приявні
на тому святі, але ймільйони україн
ців на рідній землі і в широкому сві
ті.
Перше торжество цієї пам’ятної су
боти, 27-го вересня 1969-го року, в
яку за старим календарним стилем
припадало свято Воздвиження Чесно
го Хреста, закінчено трикратним спі
вом „Хресту Твоєму”. Було направду
зворушливо, як Верховний Архиєпис
коп, разом з Владиками, священика
ми та приявними в храмі мирянами,
під кінець кожного співу припадали
чолом до землі в поклоні символові
християнського світу. А після „Хрес
ту Твоєму” і поклонів, у храмі і через
гучномовці здригнула римським по
вітрям чи не найбільш актуальна мо
литва - гимн українського народу:
„Боже, вислухай благання: нищить
недоля наш край; в єдности сила на
роду, Боже, нам єдність подай!..”
Замовкла пісня, закінчилося тор
жество, і здавалося, що Господь ви
слухав молитви, бо навряд чи будь-
коли можна було спостерегти більшу
єдність, більше єдиномисліє, як між
тисячами приявних на цьому торже
стві паломників. І не було сумніву,
що всіх тут єднає насамперед одне
спільне прагнення: завершити орга
нізацію Української Католицької
Церкви її патріярхальним устроєм.
БОГА БЛАГАЙ, АЛЕ РУК
НЕ ПОКЛАДАЙ . . „
Цю давню українську народну муд
рість: „Бога благай, але рук не по
кладай!” пам’ятали і здійснювали на
Верховний Архиєпископ
Кардинал Иосиф Сліпий заповідає
в храмі св. Софії Синод Єпископів
УКЦеркви